Сімейний відпочинок 22-24 червня у Соколинцях (р. П.Буг)

День перший, 22 червня.

З огляду на те, що попереду було декілька вихідних, а поїздка у Брацлав поки людей не зацікавила я захотів розвідати місця для відпочинку біля Кліщова. Але не під самим селом, а швидше - подалі, у напрямку Потушу. Звичайно мене цікавила можливість стати табором на березі річки або з підходом до води і щоб людей було якомога менше - мені не подобається ґвалт і музика з автівки сусіднього табору так само як і сморід шашличного мангалу, який поставили в 10 м від мого намету.

На перший день зі мною і Іринкою за компанію зголосився поїхати Віктор. Зустріч намітили на 10:00 на підйомі за ставками у с. Лука-Мелешківська на виїзді з міста.

Пам'ятаючи про торішню поїздку у Кліщов з Сергієм (див. тут) вирішив виїхати раніше (хоча б на пів-години):

Виїзд: 8:55. По плану нам їхати 1 годину + запас. Запас складав на жаль лише 5 хв.

Поїхали!

Першу ділянку ми подолали досить швидко і навіть ґрунтовий підйом у Сабарові для Іринки не став проблемою. Потім виїзд на асфальт і далі рух на зустріч з Віктором.

Приїхали о 9:55. Я був вражений. Гадав що запізнимося. Перейшли на інший бік і стали під парканом у тінь. Випадково познайомилися із Євгеном, який щось будував по сусідству:

Виявилося що він теж полюбляє кататися на велосипеді на прогулянку селами уздовж річки П. Буг і ми обмінялися телефонами на випадок майбутніх поїздок у цей бік. Коли він почув куди ми збираємося, то  запропонував їхати не на лівий беріг (ділянка Кліщов - Потуш), а на правий - під Соколинці. Поки ми розпитували дорогу з'явився Віктор:

І незабаром ми з'ясували що Ілона теж приєднається до нас у цій поїздці у форматі - "на один день". Віктор вирішив почекати її тут, а ми вирішили потихеньку рухатися по новому маршруту: Тиврів, Дзвониха, Соколинці.

Про зустріч домовилися у Яришівці біля магазину. Незабаром ми приїхали у Яришівку і я побіг вирішувати два питання - молочний шоколад для Іринки і питна вода для обох нас. Купивши шоколад я побачив у дворі будинку біля магазину криницю. Але коли я витягнув відро з водою її колір і прозорість мені не сподобалися і я вирішив шукати інше джерело.

Поки Іринка відновлювала сили за допомогою шоколаду я поглянув на трасу - Віктора з Ілоною видно не було і ми рушили далі. Невеличка зупинка біля криниці поповнити запаси води і рух уперед. Наступного разу мій телефон відгукнувся на виклик Віктора вже майже біля розгалуження доріг Довгополівка - Тиврів (за Т-образним перехрестям Яришівка-Тиврів-Гнівань). Він питався де ми і куди далі.

Рухаємося далі. Попереду спуск на місток ч/з р. П.Буг і підйом у Тиврів. Сонце припікає і я хвилююся за Іринку. Щоби трохи зменшити навантаження на середині підйому ми повертаємо з асфальту ліворуч у ліс і перечікуємо деякий час:

Кінець підйому дає нам можливість відпочити біля ресторану на в'їзді у райцентр:

Невдовзі передзвонив Віктор. Вони вже були на тому перехресті де я отримав від нього попередній дзвінок. Він питався куди далі і як далеко. Я щось не подумав і буркнув - метрів 800. Зрозумівши щось це може бути інша відстань від перехрестя Довгополівка-Тиврів до в'їзду у Тиврів я вирішив перевірити по навігатору. Вийшло більше 2 км. Через деякий час наступний дзвінок: "Ми проїхали 3 рази по 800 м і райцентру не видно" :). Ну я і пояснив що дав у штангу іще раз.


Як виявилося пізніше - і не в-останнє.

Потім нарешті ми дочекалися Віктора з Ілоною, вони трохи відпочити у тіні після підйому і ми рушили далі. У центрі купили дещо у магазині. Я попросив Віктора везти сік для Іринки до наступної зупинки - поки він не нагріється після холодильника. Для мене було приємною новиною відкрити для себе іще одну криницю на виїзду з Тиврову у бік Дзвонихи одразу після переїзду через місток метрах у 100 на підйомі праворуч (основна дорога пішла ліворуч). Поки ми набирали води я згадав про новий затяжний підйом, який я до цього дня завжди проходив у варіанті спуску... Нам пощастило і більшість підйому ми долали у тіні дерев, які вкривали від сонця проїжджу частину дороги. Вилізли на гору... Зусиллям волі я у результаті моїх понукань і обіцянок Іринка подолала і цю ділянку. Ми зупинилися на лівому боці дороги у тіні дерев на перепочинок. Іринка нарешті отримала свій сік. Рух далі і ми вже біля славетного продуктового магазина із назвою "Перший Антикризовий" у с. Дзвониха.

Зупинка на розвідку, співставлення інформації із мапою, рух далі. До цього часу ми весь час рухалися асфальтом і ось нарешті гірські велосипеди виїжджали на ґрунт.

На Соколинці із Дзвонихи можна потрапити принаймні трьома шляхами. Ми вибрали найкоротший - перпендикулярно від асфальту униз до струмка, далі через лани до південно-східного в'їзду у село.

Ніби усе добре, скоро вже і Соколинці аж раптом ми опиняємося у такій ситуації - після спуску від магазину до струмка ми побачили велику калабаню на тому місці де дорога перетинала струмок. Калюжа була приблизно декілька метрів у діаметрі і ми й гадки не мали як тепер нам бути... Віктор дослідив беріг уверх і униз за течією і у кінці кінців знайшов місце, яке було трохи схоже на перехід. Стрибаючи через струмок я іще не знав що буду його ж переходити сам з Іринкою через декілька днів після дощу, коли струмок розпухне від води... У цей раз мені допомагав перетягнути мій велосипед з баулом Віктор...

Ось це місце після переходу:

Ну і крупний план:

Рух далі був нескладним - підйом угору, лани, лани, лани:

Хочу зауважити для тих хто буде рухатися цим маршрутом без навігатора:
1. Спуск у Дзвонисі від магазину до струмка.
2. Перехід струмка у 30 м нижче за течією.
3. Підйом угору і рух полем уздовж стовпчиків до першого лівого повороту. Через 100 м невеличкий гай з ставком по праву руку.
4. Рух по греблі і далі рівно без поворотів (як під лінійку) приблизно 1.7 км. до с. Соколинці.

Заїхали у село. У одній з крайніх хат спиталися про воду - відповіли що у них криниці не має і воду вони привозять. Найближча криниця з гарною водою (якщо рухатися у центр села) друга по лівому боці, за парканом із зеленого штахетника. Поки я їздив по воду Іринка і Віктор залишалися у тіні. Невдовзі мене догнала Ілона і помогла набрати пляшки. Я віз у табір 8 л. води. До середини наступного дня я можливо не буду мати змоги набрати води (не залишаючи Іринку саму у таборі), тому і така кількість.

Уточнили дорогу до місця, розпитали чи можна поставити намети, чи є де купатися... На всі запитання була відповідь "так". Як би ж ми знали...

Якщо коротко - о 14:00 ми прибули у Соколинці. О 14:30 ми спустилися до річки у вказаному і уточненому місці. Перепад висоти на крутому спуску був метрів 50. Мені було дуже "весело" спускатися з баулом і максимальним запасом води. У кінці дорога перейшла у стежку, яка полізла через трохи болотяний струмок угору. Невеличкий шок від краєвидів і відчуття страшної спеки. Повітря стоїть. Висока трава і захист від вітру (ми знаходилися під горою) створювали "пічку" для нас. Дослідження на місці не виявило нормального місця для входу у воду (берег був заболочений). Комарів було теж вдосталь. Мобільного зв'язку не було і уточнити у Євгена куди ми потрапили і куди повинні були я теж не міг. Вагання біля 10 хв. і я приймаю рішення вертатися у село щоби спробувати знайти інше місце під табір. Перед складним підйомом зливаю 3 л. пляшку з водою бо велосипед із баулом і так достатньо важкий. Майже з останніх сил я і Іринка рухаємося угору по спеці і долаємо підйом. З останній час це було одно з самих важких випробувань на моїй долі. Нарешті викараскалися нагору і я сховав Іринку у тінь щоби вина трохи перепочила. Дитина розчервонілася і навіть мені самому було важко.

Згодом ми спиталися про наші варіанти у інших мешканців села і вирушили робити другу спробу на інший кінець села. Перед виїдом із села набираю знову води з старої кам'яної криниці посеред дороги.

Нарешті наші сподівання виправдалися і ми знайшли гарне місце для відпочинку і табору.

Рух до місця з усіма перешкодами склав 48 км. Час прибуття 16:00.

Реально можна було б о 13:00-13:30 бути б вже на місці. І відстань була б десь 42-44 км.

Для того щоби трохи відійти від спеки перше що ми зробили - це переодяглися і скупалися:

З води зовсім не хотілося вилазити:

Ми усі купалися, шкода що я не зробив фото інших "учасників регати".

Поки ми купалися Віктор знайшов час і зробив фото метелика:

Як би б там не було, але ми були без обіду до цього часу. Поки Віктор та Ілона у особистому порядку робили швидкий перекус, я розклав речі і приготував на пічці окріп, яким залив вермішель:

Іринка після купання значно повеселішала:

Поки ми готували обід поруч із нами пропливли декілька катамаранів та іншим водних плавзасобів:

Нарешті обід:

Іринка намагається після чергового купання поцупити цукерку:

Поки ми розклали речі, ставили намет, пристібали велосипеди вже настав час вечері. Готування вечері (я варив гречану кашу) ми завершили вже пізно і щоби не кормити комарів вечеряли у наметі:

Я іще забувся що ми спробували рибалити і я зловив декілька невеличких рибок, які потім і випустив. А загалом на сильній течії треба уміти рибалити. Звичайні поплавкові снасті і спінінг з легких грузилом не підходять.

Прибрали стіл після вечері і помили посуд. Треба вже відпочивати. Коли я нарешті вклав Іринку спати, то сам пішов на розвідку уздовж берега шукати місце для рибалки (під поплавкову снасть).

Пройшовся у бік Тиврову метрів 500 і нічого не знайшов. Вечірня роса тільки намочила ноги. Повернувся у табір, пересвідчився що усе гаразд і рушив у інший бік - у бік Потушу. Я так вільно залишав Іринку тому що поряд взагалі не було людей.

Метрів за 500 я натрапив на пороги біля села. Також на мене вискочив собака, якого відізвали господарі з автівки. Виглядало так що це сплять рибалки. Далі я вирішив не випробувати долю і пішов спати. Ніч була теплою не зважаючи на те, що до води від намету було метрів 5.

День другий, 23 червня.

У зоні нашого табору не було мобільного зв'язку мережі Київстар. Для того щоби поговорити потрібно було шукати мережу. Іще учора увечері дізнавшись про це я відправив повідомлення Сергію що вийду на зв'язок о 9:00.

Ми з Іринкою виспалися і прокинулися десь біля восьмої години:

Їсти іще не хотілося тому ми трохи половили рибку і скупалися декілька разів. Вийшов на зв'язок із Сергієм - вони збиралися вирушати. Їх очікувалося п'ятеро - батьки + син та іще вони взяли кума і куму.

Наступний вихід на зв'язок о 10:00.

Купаємося і загоряємо:

Переговорив з Сергієм - вони рухаються за планом. Вихід на зв'язок о 12:00.

Але нам вже їсти настала пора. Приготував сніданок. Іринка - моя помічниця. Вона нарізала овочі, приготувала посуд, розклала усе на стіл:

Я доїдав учорашню гречану кашу, а Іринці я запарив вермішель. Коли ми поїли я поставив воду на чай. Сонечко припікало - пішли купатися.

Ми з Іринку для себе відкрили можливість спускатися у воду біля табору, випливати на течію, дрейфувати до наступного місця виходу з води під дією течії і вертатися до табору пішки.

Мені було ліньки знімати намет і для захисту його тенту від сонця я натягнув поверх табору тент. У його тіні ми і сіли пити заварений чай:

Коли я натягував тент я іще мав собі на меті і захист від дощу, тому що по прогнозу на усі вихідні передавали дощ із грозами.

Сергій нарешті проїхав Тиврів і коли я дзвонив йому о 13:30 він мені вже сказав що вони 15 хв. чекають на мого дзвінка у Дзвонисі біля "Першого Антикризового" продуктового магазину. Я розповів йому дорогу через лани на Соколинці і коли поклав слухавку сказав Іринці: "Якщо Сергій не дасть у штангу, за півгодини вони вже будуть у селі біля нас".

Усе вийшло якраз так як я і сказав. Вірніше так, як я і побоювався. Чи то я щось не так сказав, чи то Сергій не зрозумів але замість спуститися (по мапі) від Дзвонихи на Соколинці вони спустилися до струмка, перейшли його а потім зному піднялися до брущатки Дзвониха - Колюхів. По ній вони доїхали до Колюхова і вже звернувши наліво нарешті виїхали до Соколинець.

Згодом ми вже зустрічали їх на полі, з якого нас було видно з краю села.

Їм було важко їхати через сильну спеку, тому я одразу запропонував стати табором на місці біля нас (метрів 50 над річкою вище за течією була гарна велика галявина у тіні дерев) і скупатися, а вже потім обідати і розкладати табір.

Так вони і зробили. А ми тим часом зробили обід - треба було годувати Іринку:

На обід в нас були макарони з сосисками, овочі і чай із печивом і цукерками.

Сергій не планував робити повноцінний обід тому що на вечір були заплановані шашлики. А до вечора залишалося лише декілька годин і вони перекусили бутербродами і консервами.

Після цього ми багато купалися спускаючись у воду у таборі Сергія і вилізаючи біля нас. Також ми перепливали річку і відпочивали на піщаному березі навпроти нас.

Я хотів розвідати дорогу уздовж річки у бік Тиврова та у бік села. Але коли Сергія не було я не міг залишити Іринку саму. Зараз ситуація змінилася і я домовився про те, щоб Іринку доглянули на протязі години - поки я буду кататися.

О 19:22 я виїхав і вже о 19:31 спинився - більше дороги у бік Тиврову уздовж річки не було. Єдине що я знайшов у крайній точці - це якщо пролізти через хащі до води то біля берега є невеликий вир, у якому течія майже не відчувається. І тому тут можна було б спробувати ловити на поплавкові вудочки...

Край села з цієї точки. Орієнтир - величезне дерево:

У другий бік я проїхав приблизно таку саму відстань і побачив пороги. А нижче порогів цікавий острівець, який розділяє річку на два рукави:

Від правого берега на острівець веде металевий місток:

А на самому острові є невеличка галявина із столом і лавками для сидіння прямо край води:

А так вирує річка у лівому (основному) рукаві:

Потім я поїхав далі і розвідав іще одну дорогу у село, якої не було на мапі.

Іринка захотіла молодої бараболі і я спробував попросити у людей з пів-кіло. У хаті біля виїзду від річки мене зустріли Валентина Василівна і Валерій Вікторович. Ці приємні люди як дізналися що я із дитиною то одразу погодилися накопати мені молодої бараболі. За декілька хвилин більше п'яти кіло лежало переді мною. Я насилу вмовив їх щоби узяти тільки один кіло :) Але натомість вони вирішили іще мене вгостити бочковими зеленими помідорами. Вибору в мене не було і я пообіцяв повернути банку коли ми будемо рухатися додому. Ці гарні люди запросили мене до себе на відпочинок у випадку що я якось буду проїздом у їх селі.

Коли я повернувся у табір шашлики вже дозрівали і я вирішив не гаяти часу і приготуватися до вечері. Ми з Іринкою помилися (уперше за два дні :) ), переодягнулися у чистеньке і рушили у гості до Сергія.

Тут усе було вже на столі:

Фото зблизька:

Слід зазначити що Сергій сам вибирав м'ясо до шашликів і маринував його теж особисто. Приготування основної страви зайняло певний час, але шашлик виявився дуже смачним. Свіжі овочі були гармонійно доповнені зеленими помідорами що я привіз із села.

Кум Сергія - теж Сергій :) на тринозі гріє воду на чай:

Тамара заварила дуже смачний липовий чай, який ми скуштували  після шашлику з різним печивом і вафлями. Ситі і трохи втомлені від вражень ми іще теревенили з годину, а потім розійшлися на відпочинок.

День третій, 24 червня.

Мені не потрібно було скеровувати Сергія на дорозі цього ранку, тому я вирішив поспати вдосталь. Але вже біля 9 години хтось почав ходити у нас по табору і дзеленчати каструлями. То був Сергій, він вирішив зварити кашу у пічці. Вибору в мене не було, я прокинувся,  вдягнувся і пішов у табір Сергія:

Він і сам усе зробив би добре, але треба було доглянути пічку :)

Цибулька з морквою смажиться на салі:

Залишки учорашніх шашликів були мілко порізані і кинуті у каструлю. Потім залили воду (по вінця), засипали кашу і підклали дрова. Для підвищення швидкості горіння було увімкнено турбо піддув (вентилятор наганяє повітря у камеру згоряння). Дуже швидко вода закипіла і каша почала варитися. Сіль і перець були кинуті за смаком.

Поки ми :) варили кашу діти і дівчата купалися.

Тома вже майже вилізла з води біля нашого табору:

а Олена тільки підпливає:

А ось і моя жабка зелена, яка може сидіти у воді дуже довго:

У такий спосіб ми вилазили з води:

А ось і кум Сергій:

Учора ми забули помити тарілки, тому Іринка помила тарілки і склянки перед сніданком:

Поки каша дозрівала ми вирішили знову скупатися - Сергій з дітьми дрейфує аж від свого табору повз наш і нижче:

 

Водні процедури спричинили неабиякий апетит, тому швидко до столу:

Після смачного пізнього сніданку ми вирішили піти на пороги. Я узяв дітей, пляшку води і рушник - гайда.

А ось і вони:

Рушаймо на острів:

Спочатку я спробував як воно - плисти на течії:

А потім дозволив і дітям:

Прямо перед островом (нижче за течією) є мілина, на якій плещуться діти і дорослі:

А ось і моя жабка копирсається у піску і шукає мушлі:

А згодом ми побачили як обидва Сергія припливли до нас крізь пороги аж від табору:

Нарешті ми удосталь накупалися і рушили у табір. Нашим друзям вже був час збиратися додому - Сергій Сергійович (син Сергія) повинен був встигнути на потяг о 20:00.

Поки Сергій збирав свій табір я поглядав на небо бо там збиралися хмари. Невже дощ їм стане на заваді?

Тим часом я вивішав на сонце спальники щоби трохи підсушити їх:

Кум Сергій підійшов до мене і вже достеменно розпитав про правильний шлях із Дзвонихи у Соколинці, орієнтири і та відстані.

Коли Сергій з кумом вже поїхав ми почали готувати обід і потихеньку збиратися. Аж раптом почався дощ:

І я сховав пічку під тент:

Іще одна перевага пічки над наметом - можна перенести у будь-який час і безпечно ставити щось готувати під тентом.

Для себе я подумав що наступного разу можна брати тільки тент і внутрішній намет. Цього повинно бути достатньо на літо для табору - коли не розбираєш щоранку намет. І не треба везти зайву вагу і захист від дощу завжди присутній. У нашій місцевості дерева знайти для тенту не повинно бути проблемою. Тим паче коли їдеш у заздалегідь відоме місце.

Коли почався дощ я одразу згадав про Сергія - чи встигли вони проїхати поле? Гадаю що так.

Згодом ми пообідали, зібралися і залишили після себе галявину у такому стані:

Усе своє сміття і те, що ми знайшли я спакував і повішав на кермо з метою викинути біля найближчого магазину.

Ну що ж - десь біля 17:40 ми рушили додому. Проїхали річку, заїхали у село, біля магазину не знайшли смітника і я повіз сміття далі - у Дзвониху. Першу частину ґрунтової дороги ми проїхали гарно - суха земля не стала нам на заваді:

Цікаво стало далі:

Так виглядали гребля біля ставка після дощу. Розвідка показала що пішки її пройти можна і ми рушили лівим краєм по травичці на другий бік.

Але вже після підйому велосипед Іринки виглядав так:

І це при тому, що піднімалися ми більшою частиною травичкою уздовж дороги.

А от далі настав час переосмислення нашого вчинку.

У полі не було узбіччя з травичкою, а мокра глиняна земля дуже швидко забила колеса і не давала можливості пхати велосипед далі. У небі висіли хмари. Вечоріло...

Треба було приймати швидко якесь рішення - вертатися назад, переходити знову греблю чистити велосипеди і їхати в обхід (ч/з Колюхів +4.5 км брущаткою) чи усе ж таке рухатися уперед?

Як зараз легко про це писати, а тоді...

І знову ж. У таких ситуаціях набуваєш життєвого досвіду і потім з'являється впевненість у своїх силах. Я вирішив так - перенесу велосипед Іринки до кінця поля - до струмка (метрів 600), а потім якось буду щось вирішувати із своїм.

Так і зробив. Поки йшов з велосипедом Іринки побачив що місцями ґрунт більш твердий і можливо мені вдасться котити і мій вел. На спуску до струмка залишив велосипед і повернувся до Іринки. Її відправив пішки, а сам сунув за нею.

Це звичайно було значно важче - пхати мій велосипед з баулом коли колеса майже не крутилися. Я навіть намагався їх чистити лопаткою... Куди там :(

Але усе закінчується (звісно якщо докладати зусиль).

Закінчилося і це поле. Спустилися до струмка і опа...

Після дощу він так розлився що перенести свій велосипед з баулом не замочивши ніг я б не зміг.

Вихід: роззулися разом з Іринкою, переніс її велосипед, потім свій, потім Іринку ступаючи просто по воді і далі рушили на фінішний підйом до асфальту. Нам залишалося метрів 300-400.

Нарешті ми випхали велосипеди до гори, криниці поблизу не було і я помив ноги Іринці з пляшки залишками питної води щоби вона змогла взутися. Поки я це робив Іринка передзвонила Наталці і розповіла про наші пригоди.

Потім я трохи відчистив велосипеди і ми пішли шукати (у напрямку Тиврову) хату з водою. Навпроти контори добра людина нам допомогла і я теж взувся. Рушили у Тиврів.

Ми вже майже не звертали увагу на відлітаюче болото і калюжі. Потрапили у Тиврів біля 20:00. Одразу купив у першому магазині після підйому шоколадку і цукерок Іринці, молочного не було. Рушили у центр. У центрі купили йогурти і булочки, сховали йогурти у пінку - щоби вони трохи зігрілися і домовилися випити їх на виїзді.

Так і зробили:

Час 20:20. Подзвонив Наталці, вона нагадала мені що рухатися ч/з Сабарів нам сензу немає бо після зливи у лісі буде мокро і слизько. Вихід - рух ч/з Старе місто.

Рушили далі. На роздоріжжі Гнівань - Вінниця я вирішив їхати на Гнівань і тим самим скоротити шлях (не рухатися ч/з Старе місто).

Спочатку рухаємося на Сутиски. Час спливає. Дороги майже повністю пусті. На полях уздовж дороги туман від вологи  що випала з дощем. Тепло. Починаються сутінки. Нарешті заїхали у Гнівань. На виїзді перепочили, з'їли іще троху шоколаду і цукерок, віддзвонилися Наталці.

Рухаємося на Селище. До нього дісталися швидко, але вже зовсім темно. Дістав фару і ліхтар для Іринки.

Попереду траса з більш жвавим рухом. Габаритні вогні ми ввімкнули іще перед Сутисками. Тепер їдемо із світлом. Їхати тепло, але іноді віє прохолодою. Навіть у мене вже з'являються ознаки втоми. Іринку підбадьорюю усілякими хитрощами і розмовами про наступний день.

Вона усе частіше запитує про те що за наступним поворотом і як далеко Вінниця. Нарешті поворот на Бохоники, далі в'їзд в Агрономічне, далі спуск і нарешті знак "Вінниця"!

Ура!

Як тільки в'їхали у місто температура повітря одразу підвищилася градусів на 2-3. Потім підйом проспектом Юності, поворот на вул. Порика, іще трохи і ми - вдома.

У хату зайшли о 23:00.

Підсумок.

Перша спроба пошуку місця для табору показала недостатню вивченість місцевості. Аналіз місцевості вдома показав що метрах у 500 нижче за течією від того місця де ми не знайшли нормального місця для табору відкривається велика галявина, до якої і вела та дорога уздовж річки. Можливо там навіть був спуск до води. Для обстеження на майбутнє.

Влітку у табір можна не брати тент від намету якщо брати тент окремо.

Рух додому - більше півтори години було втрачено на рух пішки ч/з поле і чистку велосипедів. Наступного разу треба бути розумнішим і повертати в об'їзд.

Іще я трохи запізнився з виїздом. З іншого боку ми усе гарно спакували і у нас не виникли ніяких проблем з речами або перехиленям велобаулу навіть на полі. Усе ж таки важко увесь табір везти на собі... Але те з часом зміниться. Я сподіваюся.

Гадаю Сергій цього разу набув теж трохи свого досвіду з приводу того як зібрати баули для своїх друзів і як керувати людьми у поході коли не все йде за планом і особливо коли треба кудись встигнути вчасно ;)

Треба розвідати:1. Місце навпроти Кліщова під назвою "Скеля" - рухатися уздовж Соколинців (не через село) майже до кінця і повернути ліворуч до річки.
2. Спуск від Дзвонихи до струмка, а далі наліво уздовж струмка до річки.
3. На в'їзді у Дзвониху лівий поворот до річки.


Загальний кілометраж 98 км.

Повна фотосесія розміщена тут.