Випадкова поїздка на став у Супрунів

У суботу домовилися з Сергієм на неділю о 9:00 зателефонувати один одному щоби визначитися з тим їдемо чи ні і куди. Ось і ранок. Поки дружина готує сніданок я домовився про зустріч о 10:30 біля магазину у Стрижавці. Сергій пообіцяв взяти дітей. З Іринкою про поїздку я домовився іще учора.

Виїхали з дому о 10:00. Так, я знаю, запізнюємося...

Вирішив їхати на Стрижавку ч/з ліс. До лісу - по велодоріжці. Як годиться перейшли біля літака дорогу по пішохідному переходу і зайшли у лісопарк.

Оп-па! А тут мокро, та ще й добре мокро! Але я збагнув це тільки коли ми вже від'їхали метрів 200 від входу. Тому я вирішив "пробиватися" до асфальту. Найближчий асфальт - на вул. Максимовича. Поки ми дуже акуратно їхали до асфальту пройшло достатньо часу і нам залишалося тільки наганяти... Далі був спуск по вул. ім. Лесі Українки, далі - до церкви. Іринка за мною хвостом і майже не гальмували. Потім провулком виїхали до річки і знову у ліс. Тут нам взагалі було не переливки. В Іринки іще гума зубаста, а от в мене - гладка для такого покриття... Та ще й контактні педалі. Вражень я набрався повний памперс ;)

Пам'ятаю що Сергій нас чекає і підганяю Іринку. Швиденько полями уздовж річки і ч/з місток на київську трасу. А Сергій чомусь не дзвонить. Проїжджаємо Стрижавку (10:50):

Далі на місток і до магазину.

Оп-па! А Сергія тут нема:

Пішов скупився, склав продукти - набираю Сергія:
- Ви де?
- Виїхали за Вінницю. Нам іще скільки?
- 10 хв. Чекаю.

От так буває. Домовляєшся і сам запізнюєшся. А коли нарешті приїхав бачиш що ти теж не останній ;)

Пам'ятаючи що попереду в нас довга дорога на якій наступне село десь кілометрів за 15 я вирішив набрати водички біля стадіону:

Під'їхали до стадіону - там була колонка. От-от що БУЛА. Відрізали її. Але добрі люди по сусідству допомогли і ми вирушили по основному маршруту - у с. Супрунів.

Рухаємося до першого повороту на Переорки:

Виїхавши на другорядну дорогу з невеликим трафіком я запропонував їхати попарно:

Це відповідає ПДР.

Далі дорога змінилася не на краще:

 Біля першої години ми дісталися с. Підлісне і купили у магазині морозива:

Доївши яке ми рушили далі. На в'їзді у Пеньківку ми узяли праворуч і вже через декілька хвилин вийшли на фінішну пряму:

Ліворуч від дороги видно став у який впадає р. Згар. А наша фінішна пряма тут:

От цікаво. Стовпчики можна було поставити рівно, а от дорога повинна була бути з поворотами :)

Іринка стрімко летить у гору долаючи останній підйом:

Перший лівий поворот за підйомом всипаний щебенем розміром з яблуко виводить нас на дорогу до ставку. Перших метрів 200 їхати зовсім зле. Велосипед дуже сильно трусить на камінцях. А далі ліворуч поруч з дорогою з'їявляється пісчане узбіччя. У багатьох випадках його достатньо щоби продовжувати рух значно комфортніше ніж камінцями.

Згодом іще через метрів 500 ми спускаємося до води. Поворот праворуч - зелена галявина зі слідами шин від машин по центру. Ліворуч уздовж берега йде більш постійна дорога у змішаний ліс. Одразу за роздоріжжям є невелика галявина де ми й зупинилися:

Попередні гості насвинячили і не прибрали після себе:

Залишається тільки спдіватися що серез читачів немає людей, що заливають залишками юшки багаття після себе і розкидають по галявині недоїдки.

Сприйнявши це як виклик Сергій з Тамарою потихеньку прибрали галявину до такого стану, щоби на ній можна було залишатися.

Тим часом Сергій Сергійович наніс сухого хмизу для багаття:

А я почав його розпалювати. Паралельно я дав Іринці попоїсти трохи щоби вона не охляла поки буде чекати на обід.

Тамара вимила і порізала овочі.

Згодом сосиски і шматочки хлібу були підсмажені і ми сіли обідати:

Понаїдалися і полізли у воду. Відверто кажучи вода у ставку мутна. Ні, не так. Дуже мутна! Але нас це не спинило і я поліз першим. Мене здивувала температура води. Місцями вода була добряче холодною і Іринка не одразу відважилася залізти:

Трохи історії. Того року восени ми вже їздили сюди. Місце нам сподобалося і я захотів спробувати влітку приїхати покупатися:

Ставок той як виявилося не звичайний. Ми пішки прийшли майже на середину і глибина тільки зменшувалася. Це видно на наступному кадрі де я таляпаюся, а хлопці пішли пішки на той берег:

Після ситного обіду Саманта завалилася спати. Згодом Сергій також склав їй компанію:

А я з дітьми грав у китайські шашки:

Накупалися, позасмагали і десь після 17:00 рушили додому.

На зворотньому шляху мені позував лелека:

Наша невеличка група встигла трохи відірватися від мене поки я ловив момент з лелекою:

Загальне фото №1:

Загальне фото №2:

А ось і моя нова велоформа і окуляри з пенсне-діоптріями ближче:

 Під час фотосесії ми помітили велосипедиста, який рухався із Пеньківки на Вінницю. У подальшій розмові з'ясувалося що це хлопець із ніком Nomad. Його можна побачити на наступному фото - в кінці, де він випадково попав у кадр.

Поїли, відпочили і додому крутити веселіше:

На зворотньому шляху треба прийняти обіцяний допінг (морозиво):

Далі на виїзді з підлісного я тільки згадав про воду. Після того як ми її набрали далі рухалися тільки прямо з невеличкими зупинками аж до Стрижавки.

Під час перепочинку Іринка отримувала допінг у вигляді цукерок:

 Тому іноді у підйоми вона залітала немов пташка:

Проїхавши Переорки Іринка звернула увагу на городи, які нагадували їй різнокольорові килимки:

Усі вже трохи втомилися, але трималися тому що вже було видно Стрижавку:

На в'їзді у Стрижавку з боку Переорок:

У Стрижавці ми розпрощалися із Сергієм і його сім'єю і рушили додому своє дорогою. На спідометрі було 56 км. Додому іще залишалося ~10 км.

Один зі спусків на об'їзній:

 

Без галасу і пригод ми доїхали до міста і на роздоріжжі вирулили до Метро. Проїхавши скрізь територію Метро вже на виїздіпобачили такі картини неба:

Загальний кілометраж 66 км. Виїхали о 10:00, вдома були о 20:30.

Фотосесія тут.