Палац Меринга у Старій Прилуці

Відповідно до вчорашнього спекотного прогнозу вирушили ми зарання. Плани у нас були чималі: перетнути місто не забувши зустрітися з Віктором біля Хімпрому, далі попасти у Турбів ч/з Тяжилів, далі скупатися у кар'єрі не забувши про обід, а вже потім відвідати маєток Меринга у Старій Прилуці.

Але іще до того як ми встигли виїхати дехто вже встиг потрапити у об'єктив.

Сімейна поїздка на кар'єр у с. Черепашинці

Поїхати кудись подалі від Вінниці я хотів давно, але так склалися обставини що згоду з приводу відстані і цілі/місця поїздки отримав тільки тепер. Увечері попереднього дня я витяг з інтернету (сайти http://gpsies.com та http://wikiloc.com) декілька маршрутів, які підходили під мої вимоги і проходили через відповідні контрольні точки на шляху до кар'єру у с. Черепашинці. Тобто маршрут туди - через села Медвідку, Павлівку, м. Калинівку, с. Черепашинці. А назад - через села (не по трасі) Гулівці, Котюжинці, і далі з виїздом на трасу через с. Сальник в районі с. Дорожнє.

Виїхали, як і планувалося, о 9 годині, десь о 9:10.
Зранку було досить прохолодно.

Сімейний відпочинок на лісовому озері біля с. Якушенці

З початку дві сім'ї планували поїхати десь за місто відпочити на два дні з наметами, вудками і шашликами. Але - чи то погода нас налякала, чи щось інше, але ми все переграли.

У суботу вранці я з Сергієм передзвонили один одному і домовилися про відпочинок поблизу міста, на лісовому озері. Обставини вимагали цього  усупереч прогнозу на мінливу хмарність і навіть дощ.

Зібратися вдалося лише на 12:00 біля Західного автовокзалу. На ці озера ми вже їздили не раз, але вночі йшов дощ. Я побоювався того, що звична дорога після дощу була розмита і вибрав інший шлях. Я вирішив перевірити іще один шлях до озер через ліс. У цей день був сильний західний вітер, тому вирішили не їхати по Хмельницькому шосе до с. Якущенці, а повернути одразу на повороті на с. Зарванці. Проїхавши село без перешкод набрали водички біля покинутої хати край села. До лісу дісталися через поле. От і будиночок лісника. Зазвичай ми їхали вздовж нього на північ (повз шлагбаум), але цього разу повернули біля кринички на схід і вже далі - на північ. Після того як ми вийшли на вибраний заздалегідь маршрут як водиться ми потрапили у халепу. Стара просіка у лісі  спочатку була дорогою, а потім заросла і перетворилася на хащі. Іще десь 15 хв. ми перевіряли себе на витримку і лізли через кропиву по пояс у напрямку дороги.
Але вже згодом ми вибралися на гарну стежку, яка проходила повз ясла для лосів та косуль. Коли я уважно роздивився ясла осторонь я побачив іще вкопаний стовпчик, який був такий білий ніби відполірований. Зверху у стовпчику був отвір, а з боків - прорізи. Усередині була насипана ... сіль. Це все було влаштовано лісниками для диких копитних тварин, які лижуть сіль задовольняючи у такий спосіб свої потреби у  відповідних мінералах.
Далі іще один стрімкий спуск і все - ми біля озера.
Об'їхавши озеро зліва ми рушили до мисливської альтанки, де і планували облаштувати свій відпочинок. Біля альтанки було облаштоване місце для багаття. Додаткові лавки були побудовані поблизу як у лісі так і на березі озера.