Палац Меринга у Старій Прилуці

Відповідно до вчорашнього спекотного прогнозу вирушили ми зарання. Плани у нас були чималі: перетнути місто не забувши зустрітися з Віктором біля Хімпрому, далі попасти у Турбів ч/з Тяжилів, далі скупатися у кар'єрі не забувши про обід, а вже потім відвідати маєток Меринга у Старій Прилуці.

Але іще до того як ми встигли виїхати дехто вже встиг потрапити у об'єктив.

Невеличкий загін велосипедистів вирушив через місто у напрямку вул. Київської. Без перешкод ми дісталися вул. Київської, перетнули її і далі попрямували до Хімпрому вул. Черноармійською. Я її вибрав за малий трафік і непогане покриття.

Згодом десь о 9:40 ми вже були біля Хімпрому. О 9:50 під'їхав Віктор і ми рушили далі. Попереду були під'їзні шляхи до залізничного вокзалу. Ми звичайно спішилися і швиденько перенесли велосипеди через рейки. Шкода що у цьому місці немає переїзду. Після переносу стількох велосипедів через рейки я подумав що на майбутнє треба буде певно об'їжджати ч/з залізничний вокзал. Так хоч і довше, але безпечніше і у відповідності до правил.

Сонечко вже добряче припікало.

Виїхали за місто. Не дивлячись на те, що я у довгій велоформі, почуваюся комфортно і тільки на зупинках під відкритим сонцем починає відчуватися піт на спині. Під час руху спеку відчуваю тільки обличчям. Ніколи не думав що так буду у захваті від довгої форми влітку. Взагалі-то я її брав на прохолодну погоду типу ранок після дощу або вечір.

Раптом після наступного повороту нам трапилося макове поле. От що зловив об'єктив.

Потім пройшло іще трохи часу і ми дісталися Приборівки. До села велосипеди легко бігли з горбка. Перевели подих, набрали водички, купили продукти на обід і гайда - до Турбова, як і до кар'єру вже було недалечко.

Прибули на місце, усі крім мене були тут вперше. Після Могилівки і Черепашинців вода дівчат не здивувала. Скоріш навпаки - дехто казав навіть що вона трохи брудна. А що ж ви хотіли. От Наталка вже навіть купалася у кар'єрі під Ладижином (с. Глибочок). От там вода (дивися звіт за 2011 рік). Але сонечко весь цей час не вимикалося і треба було освіжитися.

Поки Наталка почала таляпатися у воді, я теж собі поліз.

Спуск там не простий - ніби спускаєшся кам'яними сходами. І коли я тільки поставив ногу на другу сходинку Вітя угледів п'явку. Та не де-не-будь, а вже в мене на нозі. Я її вчасно встиг помітити і відірвав - іще не встигла присмоктатися. Після цього мене як вітром здуло з води. Трохи віддихавшись я пильно подивився у воду і ...

 побачив іще одну прямо на тому камені, на який потрібно ставати ногою.

Мдааааа...

Бажання купатися не пропало, але у воду лізти не хотілося. Пробував сунути ногу - п'явка відчувала це на відстані до одного метру і стрімко рухалася у моєму напрямку! Щоб проплисти 1 м їй
знадобилося усього декілька секунд.

Незабаром я її витяг цю п'явку паличкою із води і викинув подалі у очерет.
Віка передумала і тільки побовтала ногами у воді поки я її тримав на слизьких камінцях.

Вода була трохи прохолодною, але чистою. Кар'єр має такий вигляд.

Але усім вже хотілося їсти. Швиденько склали невеличке багаття, яке не хотіло розпалюватися поки Віка не кинула шматок паперу. Але як пішло полум'я почали готувати обід.

Смачно по-обідавши можна й відпочити.

Але ціль нашої поїздки іще не була досягнута, тому ми іще раз полізли у воду і потім почали збиратися.

Поки я розповідав про гігантських п'явок 

 Іринку пробило...

Згодом ми вже повернулися до ринку у Турбові і дівчата пішли по квас і морозиво.

Поївши морозиво і випивши квас ми рушили долати останній відрізок шляху до цілі нашої поїздки.

Ну що ж, приїхали.

Мене ніколи будівлі не вражали, а ця ще й знаходиться у зовсім занедбаному стані на території Турбівського інтернату. Трохи покружляли навколи і присіли відпочити на травичці. Сонце пекло нещадно і я запропонував трохи перечекати спеку. Їсти ми не хотіли. Сиділи у холодку. Нам докучали тільки комарі. Але коли граєш у бадмінтон вони докучають менше.

Легкий вітерець, прохолода, ситий шлунок і м'яка травичка...

Треба трохи розім'яти м'язи - іще ж попереду зворотній шлях.

Ну що ж лежати і грати у бадмінтон гарно, але час вже рухатися додому. Не дивлячись на кам'янистий асфальт хоч тінь на нашому боці.

А от вже і Сосонку минули і попереду Десенка. 

Згодом ми будемо вдома.

Проїхали близько 80 км. Вдома були біля 20:00.

Фотосесія тут.