У Ладижин на вихідні (звіт)

П'ятниця, виїзд з Вінниці, день перший.

План походу дивитися тут.

Для мене це вже був не перший велопохід з завантаженням велів у потяг. Тому я сприймав усе як завжди - Наталка ж перший час була відірвана від реальності. Ну цей й зрозуміло. У неї є я, чоловік, який і так усе зробить як слід. Потяг подали трохи раніше запланованого часу, я занервував і завантаження речей підвищило рівень адреналіну у крові :)

Першою новиною для нас стало те, що вагон був плацкартний замість загального, на який ми брали квитки. От добре що вели були у велочохлах! Бо що б ми робили з квитками на багаж і розпакованими велами? Тобто я знаю що б ми робили, але от чи пустили б нас у вагон - не впевнений.

Потяг рухався повільно, нічого цікавого не відбувалося за винятком дзвінка від Олега про те, що вони вже на підході до цілі (Олег і Олександр рухалися своїм ходом з Вінниці до Крутогорбу з 9:00). Час ніби зупинився. І хоча ми взяли гральні карти - до них черга не дійшла. Поряд з нами виявився цікавий співрозмовник і ми теревенили майже усю дорогу.

Нарешті ми швиденько вивантажилися у Гайсині і я почав збирати вели. Треба вказати на те, що мій вел може стояти тільки на педалі і на вилці навіть зібраний у чохлі. Я його вивантажив першим і одразу поставив. Слідом вивантажив вел Наталки. Порада - коли ви будете вивантажувати речі, зверніть увагу на послідовність. Тоді все буде швидко і без зайвої мороки. Раджу заздалегідь винести вели у тамбур (попередньо запитайте куди відчиняються двері і поставте вели з іншого боку).

Нарешті вели зібрані, я ввімкнув телефон, передзвонив хлопцям і сказав що ми виїжджаємо. Рушили.

Дорогу зі станції ми знайшли швидко - підказали мишиністи, далі одразу вийшли на маршрут. До речі, маршрут вже змінився. Спочатку планувалося що ми будемо ночувати під Жерденівкою, але Олександр по телефону сказав нам що там є проблеми з дорогою і вони стали табором за Крутогорбом. Туди ми і вирушили.

Буквально у перші пів-години наші чистенькі змащені для походу ланцюги були всипані щедро піском. Пісок піднімався шинами по дорозі до Крутогорбу і у самому селі. Трансмісія скрипіла і стогнала, але працювала. Шкода була Наталку, бо вона їхала на напівсліках 1.75". Я їх поставив з огляду на те, що вони нормально котять по твердому укатаному покритті. А тут - ПІСОК. Жодного слова не чув перед походом про пісок у цій місцевості. Отакої!

У табір для приготування їжі воду набирали посеред села, хоча криниця є аж на виїзді перед лісом. Далі на розвилці зліва була церква, правіше пішла дорога вздовж лісу. На розі стоїть невеличкий магазин, а ми рушили правіше магазину на виїзд із села. Вже добряче стемніло і на виїзді з села ми передзвонили хлопцям для уточнення маршруту. Далі - спуск вздовж села до р. Соб. Праворуч знаходить рибгосп, а наша стоянка була від рибхозу на ліво і далі по берегу (столик під деревом).
Як я потім з'ясував до води було десь метрів 50. На березі пісочок, можна помитися, мілко, вода була теплою. У цих місцях не дивлячись на рибгосп можна рибалити, але не сіткою (це уточнили хлопці з рибгоспу). Також в них можна купити рано вранці риби на юшку. Місце для табору було вибрано вдало, було тихо, народу вздовж берега було мало.

Десь після 21:00 ми дісталися табору, на нас вже чекали Олександр і Олег, який вже давно заліз на дерево і виглядав нас.

Після блукань селом у майже повній темряві ми дуже зраділи побачивши їх.

Ми домовилися готувати їжу по черзі. На цій стоянці готували їжу ми (я і моя дружина Наталка). На вечерю ми приготували кашу "Артек" з підсмажкою на додаток до рибної консерви, огірки, помідори, чай, печиво.

Поки готувалася вечеря на пічці я з Олегом поставив намет, у якому до ранку нас ніхто не потурбував.

Вечерю Наталка приготувала смачну і поживну.

Гарна порція чаю з печивом і сушками завершили свято шлунку. Помили посуд і вклалися спати десь біля 23:00.


Субота, день другий.

Наш табір.

Вранці я розпалив багаття, згодом десь о-пів на восьму годину з намету висунула свого носика і дружина. Я їй нагадав що ми чергові і процес повільно зрушив з місця. На сніданок в нас були - макарони з тушонкою, огірки, чай, печиво, цукерки (нас вгощав Олег).

Склали свої речі, окремо сміття :), і десь о 10:00 виїхали у напрямку Новоселівки - дорогою у напрямку села через ліс (паралельно тій, якою дісталися увечері до табору), а далі вздовж лісу до ставка.

Деякі дороги з мого маршруту були відсутні (переорані поля) і ми трохи поблукали, нарешті дісталися Новоселівки о 12:00.

Кому цікаво - дивіться трек.

Невеличке непорозуміння спричинило наш рух у напрямку "Ладижинської Швейцарії" (відповідно до маршруту Олександра), тоді як я планував початково перетнути р. Соб і рухатися на Дмитренки. Тим не менш ми побачили гарні краєвиди р. Соб.

Як показав час певно краще було б поїхати все ж таки до "Ладижинської Швейцарії", але то буде вже ціль на інший похід. У Новоселівці ми трохи покружляли аж поки не повернулися до мосту через р. Соб.

За мостом - у Бубнівці перед виїздом на трасу о 12:20 знайшлося два магазини майже підряд. Тут я прогавив що потрібно було набрати води і до Ладижину ми вже рухалися на тому що залишилося у флягах. Увага, воду потрібно було набирати десь одразу на підйомі після мосту через р. Соб.

Одразу після виїзду на трасу - зліва у гаражі край дороги продаються вироби мистецтва у вигляді статуеток з різних казок.

Далі була дорога асфальтом на Дмитренки.

Відповідно до мого маршруту ми повинні були рухатися через ліс від Дмитренків на Басаличівку, але в'їзд у ліс співпав з "держустановою" Басаличівське лісництво.

Як виявилося, іще за день до того нас повинні були б пропустити через територію установи. Але з ранку цього дня проїзд вже було заборонено. На сторожі виконання розпорядження "зверху" стояла жіночка, яку було б можливо об'їхати і рухатися далі, але ми не хотіли ні з ким сваритися і о 12:48 вибрали стежку трохи далі одразу за лісництвом.

Ми планували повернутися на основний маршрут одразу за територією установи, але чим далі ми заглиблювалися у ліс тим більше нам подобалася трохи дика, але від цього не менш приваблива гарно накатана стежка. По ній ми виїхали на узлісся і о 13:00 стали перед вибором - робити крюк на Басаличівку і потім спускатися трасою на Ладижин, або ризикнути і не дивлячись на відсутність дороги на мапі рушити через поле одразу на Ладижин. На користь другого варіанту говорило іще те, що без дороги на мапі залишився відрізок десь у 300-400 м. Ми й ризикнули. Досить стрімкий спуск вздовж горіхової смуги на межі двох полів і вже внизу ми знайшли гарну накатану дорогу до траси на Ладижин! Як сказав у той момент Олександр - ризикувати іноді все ж таки треба, бо воно того варте!

В'їхали у Ладижин зі значним запізненням до мого план-графіку о 13:20, який я склав іще у Вінниці.

Далі ми скупилися на обід - хліб, сік, вода, кетчуп на доданок до припасів з Вінниці (ковбаса і сир) і о 13:25 рушили на теплий скид води. Пообідали і прийняли водні процедури.

Трохи відпочили і о 14:45 рушили далі.

Тут я знову дав у штангу (я це буду повторювати часто - звикайте ;) ).
Замість того щоби відповідно до маршруту перейшовши місток рухатися далі вздовж каналу аж до виїзду на асфальт я поїхав за всіма вздовж каналу у бік Ладижину. Як результат - ми трохи поблукали через закинуті рибгосп і тепличне господарство щоби виїхати на той самий асфальт, який йде паралельно каналу.

Далі ми рухалися Ладижином доки не зупинилися о 15:25 набрати води і купити цигарок. Добрі люди нам підказали місце де є колонка, біля неї був другий продовольчий магазин з тих що ми бачили у Ладижині. Можливо були іще і я щось прогавив, але загальне враження таке що магазинів у місті не багато.

Далі ми рухалися на кар'єр. Це була основна ціль маршруту. Частково я знову дав у штангу на виїзді, частково було ліньки вертатися, а частково не хотілося їхати під сонцем через поля - як результат до кар'єру ми дісталися асфальтом. На спуску перед кар'єром я здивовано побачив дитячий садочок по праву руку від себе і магазин (а може й два) - навпроти. Ніби як поселення у промзоні.

Далі ми потрапили на кар'єр о 16:40. Місцевий "діалект" у спілкуванні молоді є досить примітний, але вразило інше. Купи сміття на березі - так це теж, але от коли дехто почав, вибачте, мити голову шампунем у цій прозорій, чистій воді - тут я вже не втримався... Але що ж вдієш :(

Певно такі люди просто не розуміють що втрачають коли так забруднюють навколишнє середовище... Замість того щоби берегти своє ми їздимо у Туреччину і Єгипет щоби купатися там у морі. І при цьому маємо ТАКІ дивні місця під боком!

Враження від кар'єру важко передати. Фото теж майже не відтворюють картини води і почуттів... Але тепер я став розуміти Віку і Дмитра коли вони мені розповідали про це місце. Дивовижно. Там потрібно побувати. З одним уточненням - у будні дні, певно треба стати табором на вечір/ранок. Купання і відпочинок у будній день повинні бути менш "розбавленими" за рахунок зустрічей з місцевою молоддю.

Далі на нас чекала переправа у Губнику, яка працювала від мускульної сили рук. До неї ми вирушили о 17:30.

Фото повинні відобразити процес.

У Губнику були о 17:45. Завдяки моїй відкритій душі ;) цього вечора ми безкоштовно розжилися овочами (певно по кіло помідорів і огірків нам було просто передано у дар місцевою жителькою). Поки я "колядував" хлопці заправилися водою у криничці, хоча криничка є і на самому виїзді з села.

Дорога на виїзд із села в нас забрала вдосталь часу теж. Чи то я дав у штангу, чи то у напрямку азимуту не було дороги - ми трохи поблукали. З боку своєї половинки я вже чув згадування про попередній похід минулого року (Дмитро Семенів повинен пам'ятати) і пошук місця для табору під Тивровом.

Зараз по знімках місцевості видно що нам було потрібно рухатися прямо через село повз цвинтар, а не спускатися до Бугу. На наступний раз потрібно буде завантажити біль детальні мапи селищ і міст по маршруту.

З села ми виїхали о 18:25. Далі ми рухалися вздовж Бугу, хоча до місця ночівлі було б краще дістатися польовою дорогою нікуди не звертаючи на виїзді з села і тільки вже за лісочком повернути донизу у бік Бугу. А там - трохи назад до місця ночівлі. Між іншим, потрібно щоби Олександр підтвердив що така дорога існує, бо якраз по ній мін мав вертатися у неділю у бік Губника на Вінницю.

Не дивлячись на те що ми неодноразово кружляли у цей день ми стали на табір значно раніше - десь у районі 19:00. Цього разу хазяйнували Олександр і Олег. На вечерю вони приготували бараболі з тушонкою, а на ранок - перловий суп (+ рибна консерва, ковбаса). У процесі приготування були застосовані нова підставка для каструлі - зігнуті під кутом у 90 гр. і вставлені у землю електроди. Збоку конструкція дуже нагадує фаєрку від пальника, на яку ставиться посуд.

Місця тут дуже гарні і р. Буг чиста. На відміну від Бугу під Вінницею від води не тхне. Увечорі разом із дружиною ми купалися. Задоволення отримали майже таке як від купання у кар'єрі. Місце для купання було вибране десь у 30-50 м вище по течії з каменем, який вріс у воду. Вода було на стільки чистою що на глибині 40-50 см було видно піщане дно.

Коли моя дружина вклалася спати ми (хлопці) іще трохи посиділи і визначалися з маршрутом на завтра (на неділю), аж раптом я помітив спалахи у напрямку Гайворона. Тут ми згадали про прогноз погоди і в нас з'явилася підозра щодо дощу на неділю. На вечір трохи піднявся вітер з заходу, але ми поставили намет входом дна схід тому до ранку ніхто не замерз :)  Лише коли я засинав мені здалося що вже по тенту  починає накрапати дощик.


Неділя, день третій.

На ранок було трохи вітряно, аж трохи згодом із-за гори вилізло сонечко і почало нещадно пекти. Одночасно з цим майже повністю зник вітер. Під час приготування супу електроди не витримали навантаження другий день вогнем, зігнулися і каструля впала. Виникла необхідність майже повністю зварену бараболю піднімати з землі і промивати від вугілля. На допомогу прийшла моя пічка, яка дала нам змогу швидко приготувати сніданок. А за чай ми повинні дякувати Олександру, який приготував окріп на своєму пальнику у зв'язку з тим що нам бракувало часу. Цього дня Олександр планував рушити назад до Вінниці своїм ходом, та й в нас було достатньо іще кілометрів до Гайворона.

Після цього ми виїхали десь о 9:45. Одразу через пів-кілометра від нас відколовся Олександр, він планував піднятися вгору, повернути назад до Губника і через переправу попрямувати додому одному йому відомим маршрутом. Ми ж рушили далі і майже без перешкод (треба було відшукати прохід у хащах, який з'єднував польову дорогу і стежку у лісі - пройшли пішки метрів 20-30) дісталися першого села у цей день - Скибинці. Одразу на в'їзді побачили криницю і поповнили запаси води.

Далі викинули сміття за магазином посеред села і рушили далі - на Глибочок. Об 11 годині у Глибочку з огляду на майбутній шлях вздовж Бугу я поповнив запаси води і ми рушили далі. Слід зауважити, що дорога T-0224, помічена на мапі як дорога з твердим покриттям, на ділі (принамні коли вона проходить повз село) була звичайнісінькою грунтівкою. Отака магістраль!

А от далі почалося саме цікаве за маршрут!
Ми швидко спустилися повз закинуті садки до Бугу і певний час рухалися по польовій дорозі. Трава трохи ускладнювала рух. Але то були тільки квіточки! Далі дорога була майже переорана повністю і ще й засаджена різними культурами. Рухатися стало важко. Особливо Наталці. У наших одноденних покатушках ми не їздили такими дорогами. Іще й сонце припікало дай боже. Швидкість впала. Нерви почали здавати. Треба було вибиратися з халепи. В кінці кінців ми досить різко відвернули від Бугу до найближчого села - Петрашівки. Треба зауважити що іншої пристойної дороги все одно не було. До Петрашівки ми заїхали майже о 13:00. Ця невеличка відстань по траві і місцями без дороги взагалі нам далася важко.

Далі був рух до найближчого села - Завадівки, ми планували там зробити закупівлю продуктів на обід, перекусити і відпочити, а якщо вдасться - то й скупатися. На наше "щастя" магазин на нашому шляху виявився закритий. Час - 13:45. Вже добре хотілося їсти. Спочатку ми до нього спускалися майже весь час бруківкою, а потім на пустий шлунок почали підніматися вгору. Рухатися ставало все важче. Комусь морально, а комусь і фізично. Олег і я перехопили смачних яблучок з дерева над ставком і трохи заморили хробачка у шлунку. Наталка від яблук відмовилася (це щоби потім не було питань).

Нарешті, десь о 14:15 ми заїхали у Генрихівку. Тут ми натрапили на магазини (спочатку невеличкі два поруч і потім іще - у центрі, перед спуском до мосту, з більш пристойним асортиментом) де й здійснили наші бажання щодо обіду. На обід ми взяли кефір, ряжанку, батон, халву, банани. Раніше Наталка купила іще булочку і пляшку квасу. Як далі ми зрозуміли квас був недоречний у цій ситуації - він швидко нагрівся, а пити його після молочного було небезпечно. На далі нам розповіли про кращу дорогу і ми рушили до мосту. Біля мосту під великою вербою на чисті зеленій травичці ми стали на обід о 14:50. Після смачного обіду стало веселіше, я і Олег пішли скупалися, а згодом на мою пропозицію пристала й Наталка. Після води ми стали почуватися значно легше. Купалися поруч - під мостом, там глибоко, досить чиста вода і немає рослинності.

Виїхали десь о 15:50. Лісапед Наталки ми витаскали наверх до мосту сходинками, а самі піднялися трохи лівіше по некрутому схилу. Першим час дорога з Маньківки на Шумилов відповідала нашим очікуванням, і навіть бруківка мала узбіччя. Але згодом за Шумиловим ми виїхали на бруківку без узбіччя, по якій піднімалися майже увесь час вгору. Запал натхнення після обіду згас, руки втомилися і рухалися ми повільно. Але все закінчується! І ця гадська бруківка теж закінчилася. 5,5 км далися нелегко. Ми долали їх 45 хв.!

У Берізках-Бершадських о 17:15 після наших випробувань нам посміхнулося доля і ми виїхали на асфальт. Далі ми перетнули Буг знову тому що Гайворон був на протилежному від нас боці і продовжили рух. Тягунчик досить швидко завершився і ми виїхали з траси Т-0202 на трасу Т-0207 о 17:40. Попереду залишалися тільки Ставки, а за ними вже й Гайворон!

До Ставків по трасі ми майже долетіли за 15 хв. і згодом без зупинки потрапили у Гайворон о
Далі завдяки добрим людям о 18:25 ми натрапили на магазин, скупилися на вечерю (ковбаса, макарони, кетчуп, морозиво) і я пішов шукати воду і "колядувати". Поблизу від магазину мені вдалося "наколядувати" десь півтора кіло огірків і згодом ми поповнили усі запаси води.

З піднятим настроєм о 18:55 ми вирушили на міський пляж. Ми сподівалися гарно повечеряти і скупатися перед потягом. На пляжу о 19:05 ми стали на відпочинок. Завдяки пічці і старанням Наталки і Олега вечеря була багатою, поживною і смачною.

Єдине що нас діставало - це комарі. Час вже пили з однією мрією - тільки б швидше скупатися!

Купання відбувалося у повній темряві - лише місяць і світло з вікон ресторану на пагорбі підсвічували місцевість. Пляж був піщаний що спричинило витрушування піску на вокзалі з взуття і всього чого тільки можна. Чому так? Та тому що нас налякали спалахи над Бугом трохи правіше станції і ми тільки-о встигли ополоснутися і вибігти на беріг. Переодягалися на швидкоруч, страх перед зливою зробив свою справу - дехто навіть дощовики вдягнув :)
Але згодом, на залізничному вокзалі приблизно о 22:00 ми всі весело сміялися над цими страхами :)

Далі ми спокійно поперекладали наші речі, витрусили пісок, склали велосипеди у велочохли знайшли квитки і ... згадали про банани, які ми не доїли з обіду!

Фінішне фото.

Згодом подали потяг, завантаження пройшло без питань (принаймні до мене, Олега провідник щось питавсь про квитки на велосипеди). Виявилося щось дніпровелоклюбовський рюк гарно стає під стіл у плацкартному купе у весь зріст. Інакше його було б потрібно запихати десь на третю полицю.

У Вінниці ми вже як завзяті велотуристи швиденько вивантажили вели і баули, зібрали їх і дісталися додому, не забувши по дорозі купити молока на ринку "Лісопарк" на ранішню вівсянку :)


Кілометраж (від залізничного вокзалу у Гайсині до вокзалу у Гайвороні) склав:
- п'ятниця - 12 км;
- субота - 55 км;
- неділя - 71 км.

Загалом - 144 км.

У звіті використані знімки Олександра (vinalex) і Валерія (FamilyMan).

Фотосесія тут і тут.
Маршрут п'ятниці, треки суботи і неділі.
Окремо трек Олександра за весь похід.