Подорож у Турбівському напрямку (Приборівка)

Віктор (Victor), Дмитро (Лёва), Іринка, Наталя і Валерій виїхали з запізненням з Вінниці в зв'язку з підготовкою до наступних свят. Якщо точно то це було десь о 9:50.
Для ознайомлення - декілька фото наших героїв на початку поїздки.

Спочатку дівчата:

Ну а потім - хлопці:

Далі ми потрапили через ліс до П'ятничанських дач і далі униз - до Бугу. Виїхали на об'їзну і перетнули Буг. Дісталися смт. Десна.

За день до цього я випадково зустрів Дмитра (dsem) і він мені дещо розказав про стан стежок вздовж нової колії від цього мосту і аж до мосту через Десну. З огляду на це ми перетнули під мостом залізничні колії і рушили у бік р. Десна.

Перший час їхали лісополосою паралельно залізниці. А коли вона закінчилася "віроломно" перетнули зораний (і можливо засаджений город) і піднялися до колії. Раніше вздовж колії у цих місцях були незрозумілі напівкам'яні стежки. Тепер, після того як поновили саму колію, перед нами відкрився майже проспект. Це була дуже рівна грунтово-кам'яна дорога завбіжки до 5-ти метрів на тверду "4" (з 5-ти). Не дивлячись на те, що місцями вона виглядає як пральна дошка ми по ній рушили далі. Перетнули річку і з'їхали з "проспекту" у лісополосу. За лісополосою ми трохи повернули назад і рушили через поле у напрямку околиці села Сосонка.

Проїхавши околицю виїхали на берег річки і перетнули її по металевому містку:

Далі піднялися на невеличку  кручу і помилувалися красою сільського пейзажу у цій місцевості:

Іще через метрів 100 ми зробили перший привал. Місце було вибрано на березі р. Десна прямо на узліссі дуже гарного березового гаю. Біля привалу на березі річки є джерельце, в якому ми поповнили запаси води. Тут до нас приєднався Дмитро (dsem):

Він зраня щось шукав у Стадниці, потім прибився до нас, а невдовзі, після того як ми встигли потеревенити

і пообідати, він рушив своєю дорогою далі.

Трохи згодом ми піднялися на гору за березовим гаєм і зробили іще декілька фото:

До речі, трохи вище цього місця за течією - одразу біля наступного металевого мосту річка глибшає на стільки що у ній можна реально купатися влітку:

Перетнувши Сосонку ми виїхали у бік Соболівки. Спочатку дорога і потужний зустрічний вітер нас трохи стримували. Згодом ми вже забули про ґрунт і долали перші пісчані пагорби. Навіть у самому селі місцями зустрічається глибокий пісок і кермо іноді виривалося з рук. Тому приходилося час від часу зупинятися і шукати більш тверду поверхню для пересування. Схоплено фотографом:

Досить швидко ми попрощалися з Соболівкою і я навіть і не замітив як потрапили у Сивaківці. Майже так само як і не замітив звідки взявся асфальт на дорозі. Далі ми рушили через села з комфортом. Все ж таки пісок не можна рівняти з асфальтом.

З побаченого :

 

Треба зауважити що спочатку ми планували поїсти десь у лісочку за Соболівкою. Але це нам не вдалося з огляду на несприятливі умови відпочинку і відсутність під'їзду до лісу. Також ми випадково знайшли якісь відстійники. Все це не збігалося з нашою думкою про гарний відпочинок і обід на лоні природи. Тому було вирішено зупинитися у лісі у самій Приборівці (хоча б і біля траси на Турбів).

У Приборівці ми змогли продовжити шлях тільки до місця відпочинку після того як було куплено для малечі морозиво і солодка вода. Перетнувши місток через Десну у бік Турбова ми одразу заїхали у гарний сосновий ліс прямо біля траси. Як приємно було дихати на повні груди стійким насиченим хвойним запахом. Щоби не відпочивати під рокіт моторів авто ми заїхали трохи далі.

Шкода що люди не поєднують відпочинок і прибирання за собою, наслідки чого нам довелося спостерігати. Не дивлячись на розчарування людською природою деяких істот нам таки вдалося знайти більш-менш пристойне місце. Трохи було незатишно від вітру, який дув з заходу (а можливо й з північ-західного напрямку).

Щоб посмакувати щось гаряченьке хлопці назбирали хмизу і розпалили багаття. Зазвичай щоби смажити ми готуємо нові палички, але в цьому місці вже до нас хтось їх залишив палички - ми тільки обсмалили їх (вбили бактерії) і почали готувати обід:

 

Дехто у цей момент (поки ніхто ніби і не бачив) хитренько поцупив морозиво і прийнявся його наминати:

Нарешті ми всілися і почали смакувати обід. Вітер стих і сонечко пригрівало:

 

А от декого ми "застукали" за вживанням ....:

Після обіду в дівчат настрій сильно покращився:

 

А потім ми вирушили далі додому. 

Рух по трасі відбувався без зайвих пригод:

Нарешті ми потрапили до Вінниці. 

Дякую усім за участь у поїздці! 

Загалом вийшло 68 км. Повернулися до хати десь після 19:00.

Фотосесія тут. Приблизний маршрут тут.