На цих вихідних у нас були заплановані деякі справи і вирватися на волю вдалося тільки у неділю. В останній момент зранку у неділю я написав на форумі про наші наміри і якщо хтось бажає провести час так само як ми - може приєднуватися. Тільки зауважив що необхідно взяти туристський набір (КЛМН), їжу і т.п.
У цей день усе почалося так. Поки я займався змащуванням наших велосипедів (до речі, помити ланцюги мені допомагала моя дружина) хтось відзвонився на мій т/ф і попросив зачекати. До цього на форумі відписувався тільки якісь Magnetto (цікаво, що це означає?).
Коли я вивів техніку на божий світ (з підвалу) на мені вже чекав велосипедист, цей й був Magnetto. У нашому полку прибуло! Олексій був на новому вел-і, з його слів на ньому він накатав лише ~400 км з Нового Року. Вел був обладнаний дисковими гальмами, велокомп'ютером, стокову гуму він замінив на Schwalbe Hurricane (я про таку гуму теж вже замислювався). Короче гарний вел. Згодом ми виїхали у такому складі - моя сім'я, Віка і Олексій.
Коли мене залишили біля ринку "Вишенька" пильнувати за велами основний склад пішов скупатися. На доданок до домашньої їжі і салатів були закуплені хліб, печиво і сосиски. Ну все, тепер можна вирушати.
Спочатку ми рушили на Сабарів. На підйомі дув страшенний вітер. І тут я згадав про прогноз на весь десь - вітер буде східний, 5-7 м/с. Схоже що прогноз стверджувався. З вітром ми боролися майже весь час поки не перетнули греблю. Далі ми рушили лівим берегом Бугу на Селище. Щоби перепочити від вітру який тепер дув нам у спину ми сховалися за горою. Дехто щось перехопив і ми рушили далі. Вітер тепер майже не відчувався і їхати були легко. Місцями навіть спекотно.
Ось і Прибузьке. Після підйому на гору змокли навіть ті хто раніше відчував лише холод вітру у спину. Цьому сприяли сонце і крутий підйом.
Як і планувалося ми спустилися Прибузьким до мосту і рушили далі лівим берегом. У нас біли побоювання щодо болота у тому лісочку, але ми надіялися на те що воно вже підсохло. Болото місцями було, але не таке щоби відчищати V-brake гальма.
Ми їхали через лісочок і сподівалися побачити на під'їзді до Ланів долину, вкриту пожухлою травою. Яке ж на нас чекало розчарування коли ми побачили переоране поле(?), мокру глину по якій не те що їхати - йти було неможливо! Тим часом ми знайшли два обхідних шляхи - від Бугу наверх йшла дорога (ніби навіть для авто) і трохи попереду круто на схил підіймалася стежка. По ній згодом ми і потрапили наверх і увійшли до села. Згодом проїхавши провулком до центральної дороги ми опинилися на горі. З неї відкрився гарний краєвид навіть не дивлячись на те що це рання весна і не було зелені.
Зробивши декілька фото я рушив доганяти команду.
І тут зі мною трапилася неприємність. Спуск мене привабив швидкістю і більш-менш твердим покриттям і я вирішив відірватися... Вже не пам'ятаю до скількох я розігнався, але далі почався щебень. Якось пізно я це зрозумів. Короче кажучи на крупному щебені на швидкості десь біля 40 км/г гальмувати (та й повертати) не бажано, але попереду був тільки щебень і місток. Не зная яким чином мені вдалося згасити швидкість і на останніх метрах перед містком я став. Уууух. Трохи відійшовши пішли фотографуватися. Після фотосесії несподівано для себе я побачив спущену шину на задньому колесі. Ми відійшли трохи подалі від греблі намагаючись у такий спосіб сховатися від вітру і я почав латати колесо. Коли я знайшов місце проколу я зрозумів що такий прокол мені трапився вперше. "Зміїний укус" - ось що це було. Видно або камінь трапився мені, або шини були погано накачані...
До речі, поки ми стояли на містку повз нас проїхало декілька груп велосипедистів, жодна не зупинилася, не привіталася. Шкода, десь читав про те що серед водіїв трапляються випадки коли один іншого не поважає - не допоможе. Ну то таке, а тут - ти їдеш, бачиш люди катаються, зупинись - привітайся! Це ж так би мовити - однодумці, нам потрібно триматися один одного, людяно відноситися, поширювати такі стосунки. Тоді і інші до нас потягнуться... Короче не зупинилися... Ню-ню. Чкурнули після спуску не на місток (на Бохоники), а одразу по долині - у болото. Як щоб вони зупинилися - ми б їм розказали, що і як. Ну то їхня справа...
Коли я залатав колесо ми рушили далі. Попереду у нас був підйом на Селище під ЛЕП. Згодом ми дісталися Селища і я запропонував трохи перекусити - бо коли те багаття з кашею іще буде?! Скупилися у магазині, підкріпилися і рушили далі.
Цікаво дивитися на одні й ті самі місця у різні пори року. От дивишся - ніби осінь, ніби вже схоже - але барви не ті, немає соковитості. Еге ж. Так виглядає ліс після зими. Коли зійшов сніг ти розумієш що зима вичавила всі соки, забрала всі фарби і коли пригріло сонечко земля наче просить весну - розфарбуй мене знову!
Через Селище заїхали до лісу, перетнули залізничну колію і тишком-нишком дісталися до озера. Як ми і говорили в дорозі біля озера було вітряно, але я настояв на тому щоби це перевірити - ми зробили крюк до знайомого нам місця на західному боці озера. Спасу від вітру не було ні перед, ні поза схилом. Отакої. Ну гаразд у мене був запасний варіант. Колись, коли ми перший раз їхали до цього озера ми пропустили поворот і випадково потрапили на гарну галявину. Туди я і спрямував нашу команду.
Галявина була майже поруч - ~200 м. Поки дівчата розкладали речі і фотографувалися я з Олексієм "злітав" по воду - там недалечко, десь з 1,5 км. Коли ми повернулися я заохотив всіх збирати дрова, вирізати різочки і т.і. Настала черга готувати гаряче. Розпалили піч. Можна вже було роздягнутися - вітер майже не відчувався.
Три літри води з криниці нам повинно було вистачити щоби приготувати кашу (як водиться ми це робили у нашій пічці) і нагріти води на чай. Сосиски, сало і хліб були підсмажені на відкритому вогні - ми просто дуже хотіли їсти, салати - розпаковані і відкриті. Згодом сіли... Сонечко приємно зігрівало нас, вітер майже не відчувався. У келихах було легке вино - дівчата прихопили щоби побалувати себе трохи.
Нарешті настала весна! І хай іще немає зелені на деревах і квіточок на галявинах у цей день сонце вже пригрівало зовсім по-весняному.
Каша "Артек" видалася смачною - чи те що ми її не їли майже пів-року, чи тому що шлях у нас видався з "перешкодами", але мені вона дуже смакувала.
Наїлися, відпочили, чай поставили, новий комп'ютер на вел причепили (поки час був). Допили чай, зібралися і рушили додому. Спочатку назад їхалося легше. Потім зустрічний вітер почав діставати. Пару разів долали підйоми майже пішки - вітер Іринці не давав голову підняти... Нарешті дісталися Ланів. Ось і новий місток через Буг. Непогано так. О, здається мені я розумію чим залили/засипали лівий берег (долину). Певно це драглайном піднімали мул/берег і викидали у долину. Звідси і болото і вода.
Від Бохоників їхати стало іще важче. Вітер був такий що майже до землі пригинав. Найважче було Іринці. Але не дивлячись на це ми дісталися Шкуринець, спустилися до Вінниці і попрощалися з Олексієм. Далі вже самі рушили повз Бот. сад додому.
Загалом ми накатали приблизно 50 км. Додому повернулися біля восьмої години. Враження були чудові.
Фотосесія тут.
Немає коментарів:
Дописати коментар