Ладижинська "Швейцарія", день 1й

День перший.

Будильник не дав мені поспати, але хлопці іще трохи куняли поки я вже виліз із намету і намагався наклацати усе що бачив:

Аж ось і Євген вдягнувся і виліз з намету - на дворі було трохи прохолодно, проте осінь іще не відчувалася - на календарі було літо:

Велосипеди, сперті один на один без пригод переночували і дочекалися ранку:

Але треба збиратися і перше про що згадуєш зранку - це сніданок. Побіг я збирати хмиз. Не дивлячись на ранішню росу у лісі було достатньо сухого гілля. На зворотньому шляху фотоапарат показую що сонечко вже швидко подорожує небом:

Поки Віктор розпалював пічку були принесені продукти

і ось вже можна засипати макарони у підсолений окріп

Цього разу людей поблизу було небагато.

Свій табір трохи нижче нашого поставили рибалки:

 Віктор позує поки вистигають макарони

А от Євген свою справу знає :)

Поки Віктор готував сніданок ми розібрали намет і повішали/поставили його сохнути на сонці. Після сніданку ми зібрали усі речі, розв'язали велосипеди і наприкінці я вже склав намет.

Фото перед виїздом і гайда:

За планом, тобто за маршрутом (для тих хто не знає - маршрут, це план руху, якого потрібно притримуватися, а трек - це запис руху, який варто використовувати для складання маршруту руху) ми повинні були оминути село (треба було тільки води набрати) і їхати полем паралельно Бугу на Потуш. Але коли ми знайшли нарешті криницю майже біля спуску до Бугу ми вирішили що не варто вертатися і рушили шукати свою стежку, не позначену на мапі :)

Невдовзі ми почали підніматися від річки майже перпендикулярно до її руху через високі хащі кропиви. Хлопці були несказанно раді такому розвитку подій :)

Перекинули велосипеди через ланцюг з табличкою щось про приватну власність (і це на березі річки у лісі!) і рушили у напрямку якогось садку. Перейшовши через струмок ми піднялися на задній двір якогось забитого маєтку, декілька собак гавкали і крутилися біля нас. Людей видно не було. Згодом ми виїхали на ту дорогу, якою повинні були рухатися від с. Кліщов і повернулися на маршрут.

Висновок - їхати треба було по маршруту (лівий поворот перед селом і через поле).

Місцями нам траплялися цікаві краєвиди:

 

Сонечко вже потроху припікало. На повну силу ми це відчули як піднялися на пагорб за с. Потуш.

З нього на декілька кілометрів відкривався вид на річку, лани і ліс:

Рухаючись селом у напрямку ми трохи збилися з маршруту і далі пішли за покликом серця напрямки - через ліс сподіваючись вийти на ту дорогу, яку ми загубили перед цим і не схотіли вертатися.

Блукаючи ми натрапили на два величезних мурашника:

Згодом ми повернулися на маршрут і виїхали з лісу до села Нікіфоровці:

Я пам'ятав що біля річки у цьому місця є джерело води і хотів точно встановити місце його знаходження.

Повернувши трохи назад біля водних туристів

 ми натрапили на місток (як я його пропускав усі попередні рази коли я тут їздив?):

Поверненню на маршрут  передувала зустріч із місцевим карликовим ТИГРОМ, який тільки-но вийшов на полювання і рухався у бік катамаранів:

Біля річки таки є джерело води:

Воно знаходиться у метрах 20и від технічної будівлі на пагорбі (його видно як би б ви не їхали - чи то від лісу, чи то уздовж річки).

Вода з цієї труби тече дуже холодна, але на смак віддає трохи чи то іржею, чи то гумою, чи то сірководнем. Але якщо її кип'ятити - то гадаю готувати на ній можна. Відпишіться якщо хто знає детальніше.

Між іншим тут є декілька гарних місць де можна стати табором за умови, що виїжджати у п'ятницю після роботи і тут ставати на ніч (від міста ~40 км).

Далі за планом ми повинні були розвідати дорогу полями до траси на Мухівці. Не заїжджаючи у Нікіфоровці ми рушили у напрямку ЛЕП.

На цьому ставку ми побачили декілька дерев, які ростуть просто з води:

Але дорога кличе, на сьогодні в нас заплановано близько 90 км.

Піднявся на пагорб і озирнувся

дивлюся - підвода:

А ось і ЛЕП:

Досить далеко від найближчого села просто у полі ми помітили чиюсь домівку - на перший погляд це власники/орендатори зарибленого ставку:

Потім ми рухалися уздовж ЛЕП і вперлися у кукурудзяне поле. Дорога зникла. Але ми натрапили на справжню ожину. Щоправда вона не була такою соковитою як у західних областях нашої країни:

Долаємо зорану ниву

Тут було іще більш - менш. А от далі... Скажу тільки коротко - ТАМ дороги немає.

Висновок: рухатися полем від Нікіфоровців на Мухівці треба уздовж/через Стрільчинці з виїздом на дорогу Стрільчинці - Мухівці.

Через Мухівці ми проїжджали щоби потрапити на дорогу у Шолудьки. Коли ми зупинилися у селі біля криниці нам трапилися гарні люди, які вгостили нас домашніми помідорами на обід і виноградом на десерт.

Галина Василівна біля свого подвір'я:

Дорогу на Шолудьки ми пролетіли дуже швидко бо вже хотілося їсти і я почав планувати обід. Бо вже незабаром друга година. Галина Василівна розповіла нам про святе джерело у лісі над Бугом десь у районі між Шолудьками і Остапківцями. У Шолудьках в магазині ми не тільки купили собі на обід ковбаси, але й довідалися про те, як нам знайти те джерело. Ми вкотре сходимо з маршруту. Цього разу щоби   побачити святе джерело.

Дорога крізь село весь час повертала і намагалася нас заплутати, але так чи інакше нарешті ми виїхали до річки:

На досить крутому спуску до води ми рухалися невеличким сосновим гаєм:

 За легендою біля дороги ми повинні були побачити укажчик на джерело, так ми і рухалися поглядаючи на дерева ліворуч від дороги:

Цього разу джерело ми на знайшли, але вже потім, коли я повернувся додому на мапі я усе ж таки знайшов помітку і точне місце - треба буде навідатися туди іще раз.

Річка у цій місцевості досить мілка, ми бачили як люди посеред річки приймали ванни лежачи у порогах:

Піщана вкатана дорога бігла далі іноді ховаючись під деревами щоби потім різко вискочити знову до сонячного світла:

 Так ми доїхали до піщаного роздоріжжя, ліворуч від якого земля була засаджена молодими ялинками:

Праворуч, за річкою чистий сосновий ліс:

На в'їзді у с. Остапківці лежить підсихає скошене сіно:

 Попереднього разу (поїздка у Брацлав) за Остапківцями ми їхали на с. Перепеличчя ліворуч від соснового лісу і річки. Я запланував тоді що наступного разу треба буде перевірити місцевість і подивитися берег Бугу у цих місцях. Тому ми спустилися до річки стрімкою піщаною дорогою.

Майже у кінці спуску ми зупинилися бо основна дорога була завалена деревами і її напрямок мінявся під прямим кутом. Враження таке що ніби якийсь буревій пройшовся цими місцями:

Зелень хвої так і манить до себе:

Потім ми пару разів губилися у лісі і знову виїжджали на берег. Місця тут до волі дикуваті. Дорога часто пропадає як вода крізь землю.

Одне із місць відпочинку під грушками:

Гарний ліс на протилежному боці річки:

По прямій м б проїхали десь трохи більше одного кілометра уздовж лісу, а от по берегу в нас вийшло більше двох. Ми побачили гарні місця і я зрозумів що вони відрізняються від того що я бачив раніше біля Тиврова, Кліщова, Потушу і т.п.

Тому що ці краєвиди я бачив уперше.

За наступним поворотом дороги річка теж поміняла свій курс і обминаючи ліс на пагорбі ми плавно виїжджали до Перепеличчя.

Вже відоме місце зупинки де на нас чекав обід. У 50-и метрах від місцевого пляжу біля криниці ми помили помідори і виноград. Людей цього разу було небагато. Як тільки ми стали на відпочинок сонечко сховалося і подув вітер.

Спочатку пообідали:

Потім скупалися щоби трохи освіжитися, перепочили і за годину від часу зупинки знову на колесах:

Перепеличчя з його підйомом бруківкою, правий поворот до траси, спуск на Вовчок після попередньої поїздки стали вже як рідні. Потім був Брацлав, де ми скупилися на вечерю, хто хотів з'їв морозиво і гайда - бо час іде. На годиннику вже майже 17:00, а нам іще майже до Степашок їхати.

Підйом на виїзді із Брацлава цього разу нам не приніс ніяких сюрпризів. З нашими багажниками нічого не трапилося.

А от асфальтова дорога за с. Сорокодуби в одному місце трохи дивна. Дерева схилилися одне до одного утворюючи алею:

Щось подібне ми бачили по дорозі на Майдан-Бобрик по трасі від Гущинець.

Далі був спуск до мосту де нашим очам показалася велич р. Буг. Його ширина у районі мосту біля 150 м, тоді як трохи нижче за течією трохи не дотягує до пів кілометра.

Олександре (NaSOS1975) , я пам'ятаю ти пропонував їхати від мосту праворуч до кар'єру і далі берегом/рибацькими стежками. І я впевнений - я розвідаю якось цю дорогу (якщо вона там є ;) ). Але цього разу, коли на годиннику була вже за п'ять хвилин шоста вечора в мене не було бажання робити розвідку у темряві.

Підйом на трасу мене дуже збентежив скрипом у районі каретки. Так вона в мене змокла під дощем коли ми верталися з Черепашинець, вона закисла після попереднього походу і я її відмочував. Але зараз чому? "Певно її час прийшов" - сказав я собі (~2.5 тис.км і два сильних дощі з повною переборкою). BB-51 ніде не славиться своєю живучістю. І я не перший, просто це стокова каретка яка йшла з шатунами. Сказав і більше майже не звертав на неї уваги до кінця походу.

Рух від траси на Щурівці був трохи важким. Такою дорогою, щедро всипаною але не засипаною камінцями без баула можна "летіти" під час ПВД, але після майже 80 км з баулом під кінець дня вона трохи вимотувала.

В принципі по мапі ми могли б поїхати на Павлівку і через Кузьминці, але цікаво було перевірити прокладений маршрут через ліс на Сокільці. Перевірка показала що цей відрізок на маршрут був спланований вірно. Ми досить гарно "пролетіли" ліс з середньою вище 20 км/г, а місцями і під 30 км/г.

Далі була Павлівка і загадковий виїзд до лісу. По прибутті у село нам було потрібно набрати води у табір, знайти дорогу до лісу, а далі - тільки прямо до річки.

Ми спустилися до однієї з крайніх хат і спиталися про криницю. Вже у віці дід з бабою запросили до себе і показали на криницю. Поки ми набирали воду я уточнив дорогу. Зі слів діда я зрозумів що нам потрібно перетнути поле, а там вже знайдемо. На прощання нас вгостили смачними яблуками, яких нам вистачило на "поїсти зараз", на десерт і на сніданок.

Перетнувши поле з конюшиною (рос. клевер) майже по діагоналі ми у кінці кінців виїхали до наступного поля, уздовж якого по стерні покотили на перетин зі своїм маршрутом. 600 м і ми знову на маршруті.

А вже потім ми полетіли до лісу. Тут почалося саме цікаве. Біля лісу я побачив щось такого типу:

і подумав що це для того щоби спостерігати за врожаєм на полі.

Злетівши до лісу я спочатку подумав що дорога узовж - це те, що я проклав на маршруті як дорогу по лісу. На повороті не знайшовши дороги у ліс я вже думав повернути, але Євген (велика йому дяка за це) збігав у хащі і радісно доповів що дорога таки Є!.

Перелазимо через пагорби і ями як на Дідькових стежках і вибираємося на піщану дорогу через сосновий ліс. Довідка - я іду на гумі 1.5" (переднє колесо) і 1.75" (заднє). Усе було добре до першого заїзду у глибокий пісок. Не знаю як так воно може бути але навіть на такі гумі я більш-менш іноді таки їхав далі до твердого ґрунту. Середня звичайно впала бо почало темніти і влетіти на швидкості у глибокий пісок могло бути фатальним.

З "кабіни" ліворуч і праворуч від дороги весь час ми бачили мисливські башти на кшталт цього:

Але коли мені нарешті спало на думку її сфотографувати вийшло тільки оце:

І на наше "щастя" то була остання башта на нашому шляху :)

Далі ми виїхали на більш-менш твердий ґрунт і дісталися річки. Шукаючи місце для табору над водою було чути голоси рибалок мотори їх човнів.

Нарешті ми знайшли гарне місце на галявині біля великого каменя, приготували вечерю і чай:

Між сосновими деревами знайшли місце для намету і довго вибирали шишки з трави. Чай пили вже добре стомлені. Погода була гарна. Було тепло і майже без комарів.

Євген зайняв місце на камені і натякнув що то є трон :)

День був важким і я як завжди запланував скупатися. Вмовив Євгена скласти мені компанію. Євген узяв миски і кружки і ми пішли шукати підхід до води - берег щільно заріс очеретом.

Табір залишили у такому стані:

Відійшовши на 150 м на перше місце де ми спочатку планували зупинитися і майже дійшовши до води (там гарний підхід, піщаний берег, можна купатися) ми почули ворушіння в очереті. Як на мене - то то було щось велике як крокодил чи бегемот :). У світлі ліхтарів зиркнули очі тварини. Євген почув хрюкання. Мурашки побігли по шкірі...

Ми одразу розвернулися і швидким кроком рушили назад. По дорозі я приставав до Євгена із запитаннями що робити якщо кабан побіжить за нами, як застрибати на дерево у капцях на босу ногу і т.п. Метрів через 100 трохи попустило.

Згодом у інший бік ми знайшли вільну від очерету воду біля берега з кам'яним дном де Євген з одного боку вимив посуд, а я - з іншого освіжився після важкого дня.

Адреналін потихеньку вивітрювався з організму і ми пішли спати.

Виїзд о 9:40, обід з 15:10 до 16:20, прибуття на місце о 20:00, відстань за день 90 км.

Уся фотосесія тут.