День другий.
Лісові мешканці не турбували наш табір у ночі і вона пройшла без сюрпризів. День почався як завжди з приготування сніданку. Поснідавши ми склали табір і рушили далі. За моєю пропозицією ми не їдемо сьогодні у Крутогорб, а потім далі по р. Соб до електростанції (залишимо це на інший раз), а рушаймо одразу у Ладижин і проведемо з користю час на скиді води ТЕС. По моїм прикидкам це повинен бути як раз час обіду, тому ми іще і відпочинемо.
У зв'язку зі зміною планів рух ми почали трохи пізніше - десь біля10:20.
Через кількасот метрів від початку руху ми побачили гарну галявину для табору
а поряд з нею і облаштоване місце з для купання
Далі від цього місця уздовж дороги ми спостерігали невеличку алею берізок, гарних у своєму насиченому зеленому вбранні
Більшою частиною берег у цій частині лісу весь заріс очеретом і добратися до води досить складно, швидше неможливо окрім спеціально облаштованих місць або просто невеличких заток без очерету
Майже на виїзді з лісу ми побачили в'їзд на територію дитячого табору "Ювілейний". Поряд з ним вказівник "ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО" певно вказує на відомчу базу згаданого підприємства.
Нарешті ми повернулися з лісу до цивілізації. У досить великому с. Степашки є декілька магазинів. Біля одного з них ми зупинилися щоби купити щось собі перехопити. Я, наприклад, купив собі морозива.
На виїзді із села встановлений пам'ятник
Видно що цей пам'ятник без будь-яких написів є візитною карткою села. Тому й не дивно що його зовнішній вигляд підтримується у відповідному стані
Дорога у Степашках і далі у напрямку с. Харпачка більшою частиною асфальт, місцями добре розбитий, іноді твердий піщано-кам'яний ґрунт.
Посеред села повертаємо праворуч у бік Ладижина.
Виїхали за село у поля
Праворуч від нас було гарно видно Ладижинське водосховище і місцями навіть саме місто на правому березі річки
Згодом, не дивлячись на те що трохи блуканув попід річку (маршрут я не прокладав і ми їхали туди куди вела дорога) біля 12 години ми вискочили на трасу у місто. Нетривалий спуск і ось ми вже на дамбі
Їсти іще не хотілося, погода була теплою, але сонце сховалося у хмарах. От ми й зробили невеличку фотосесію
На дамбі я випадкову зустрів молоду жінку на велосипеді, яка привіталася і почала питатися звідки ми їдемо і куди. Коли я згадав про наше місто - Вінницю, вона одразу розповіла про те, що їй велосипед подарувала людина із Вінниці. Додатковим сюрпризом для мене стала наклейка магазина "Велоліга" на рамі цього велосипеда. Але у нас були справи і ми рушили до найближчого магазину.
На першому роздоріжжі після дамби встановлена стела
Якраз за нею і видно той магазин де ми планували скупитися на обід. У зв'язку з тим, що кожен хотів посмакувати щось своє ми вирішили купляти продукти кожен собі. Як скупилися - рушили паралельно водосховищу уздовж території ТЕС у напрямку Вінниці.
Бетонно-асфальтна місцями піщана дорога через деякий час привела нас майже до місця. Правий з'їзд, потім піщаний спуск і ми рухаємося уздовж каналу. Місток веде на інший берег
Вид з містка - канал впадає у Ладижинське водосховище
До обіду ми отримали змогу поталяпатися у теплій воді. Коли вперше заходиш то відчуваєш сильну течію. Вода дійсно тепла, таке враження що це дуже велика ванна :)
Обід на то і є щоби підживитися і відпочити
Я випив літру молока з булками і пішов блукати берегом прихопивши фотоапарат. Хлопці у цей час відпочивали кожен у свій спосіб.
Неподалік від берізки під якою ми відпочивали були якісь підприємства. От я і пішов розвідати що це і для кого.
За брамою нічого не було видно, а за парканом відкривався тільки вид на воду
Тому і пішов блукати територією господарства. Через деякий час на понтонному помості я побачив садки для риби і навіть саму рибу
Треба зазначитищо поруч було дуже багато чепурних річкових чайок
Аж ось мене помітили і я познайомився з людиною, яка тут працює. Якщо я не помиляюся це Валерій Леонтійович
Він доглядає різні види риби у садках, займається її вирощуванням як до столу так і у басейни і фонтани. Так так, от наприклад навіть на цьому невдалому знімку видно червоненькі рибки для декоративних водойм
Праворуч від території цього господарства, майже на прикінці мису між каналом і водосховищем розміщене
з гарно прибраною територією але за високим парканом
Поки я поліз знову до води на фотоапараті з'явилося нове фото, але то було без моєї участі :)
На спаді води
Потім ми запакували речі і рушили далі. Попереду на нас чекала Ладижинська "Швейцарія". Рухатися нам було потрібно через місто, тому на зворотньому шляху від каналу ми швидко пролетіли біля того самого магазину. Я зробив зупинку тільки для того щоби сфотографувати башту
Ми зупинилися лише через декілька кілометрів біля продуктового магазину. Пам'ять мені підказала що тут є колонка з питною водою
Поки ми набирали пляшки пташки теж втамовували спрагу
Віктор і не знає що сьогодні нам іще пощастить попасти на концерт просто неба, тому він трохи сумний
Через деякий час на роздоріжжі траси Р-33 ми повертаємо на виїзд із міста - до мосту, а напрямку м. Гайсин. У протилежному напрямку дорога веде до смт. Тростянець.
Міст через р. Буг у цьому місці вже не вражає, хоча теж дає можливість помилуватися спокійним дзеркалом річки
Подалі видно старий, закритий для руху автотранспорту міст через Буг.
Коли ми іще тільки виїхали на міст вже було чути галас з поля ліворуч від нас. Але коли ми вже майже проїхали його хлопці попросили зупинитися на хв. 15 щоби подивитися на дійство
Ми повернулися майже до мосту і я залишився охороняти велосипеди.
На підйомі до мосту гарно видно стелу м. Ладижин
Віктор з Євгеном повернулися досить швидко не знайшовши для себе нічого цікавого серед виступів хард-рок-треш-груп з солістами віком від 15 років.
До правого повороту на дачне селище "Швейцарія". Коли ми вибиралися із Ладижина я трохи прогавив той факт що нам потрібно було купити щось на вечерю. Тому проїжджаючи дачами ми питалися про магазин. Але тут нічого подібного не було аж до с. Губник.
Про те ми нарешті дісталися до ділянки на березі річки яка має назву Ладижинська "Швейцарія"
Відверто кажучи я це місце шукав бо думав що попереднього разу коли ми були тут сім'єю то ми її, цю "Швейцарію" пропустили.
Але коли я за вказівками місцевих таки доїхав до неї, то збагнув що ми тут вже були
Зробивши невеличку фотосесію ми рушили до місця стоянки - у Зелений Клин.
Попереднього разу я намагався рухатися стежкою уздовж річки. Пам'ять мені нагадала про ці "щасливі" моменти. Знаючи напевно що дорога уздовж річки гірше нема цього разу я проклав маршрут трохи вище - через ліс. Подивимося куди це нас приведе.
На лісову дорогу ми вибралися повернувши від річки назад а біля дач праворуч до будиночка лісника. Уздовж нього ми потрапили до шлагбаума, праворуч від якого догори йшла дорога. Її я і шукав
Лісом рухалися досить швидко. Місцями нашому рухові тільки заважав глибокий пісок і гілля. Після того, як ми перетнули ліс ми не знайшли дороги, яка б спускалася полем до Зеленого Клину. Що ж тепер - вертатися до найближчого лівого (тоді він був правий) пропущеного повороту?
А от і ні - Євген, наш розвідник і цього разу знайшов ледь видну дорогу - стежку, яка йшла (іноді ми її губили) майже уздовж периметра поля у необхідному нам напрямку. Наш рух був повільним бо більшу його частину ми їхали на маленькій передачі або навіть йшли/перелазили через повалені дерева і хмиз.
Так чи інакше стежка закінчилася, але навігатор показував що до хутору нам залишилося 300-400 м. Дякуючи богу підлісок був рідкий і через 50 метрів ми зупинилися на крутому спуску. Внизу відкривався вид на приватний ставочок. Місток через нього вів у ліс прямо у нашому напрямку
Подолавши крутий спуск ми вийшли до будинку
Власників певно не було вдома і обійшовши будинок ми без перешкод відкрили хвіртку. Нарешті ми вибралися на дорогу!
За кількасот метрів я знайшов вже знайому мені криничку і ми зупинилися набрати води у табір. До місця стоянки залишалося не більше пів-кілометра але... Але в нас не було (майже не було) що приготувати на вечерю. У таких випадках - хочете вірте, а хочете - ні, я йду просити їжу в людей. Якщо пошукати то завжди можна знайти добрих людей що поділяться з тобою хлібом і водою. Цього разу нам пощастило навіть більше. По сусідству з криничкою був побудований двоповерховий будинок, схожий за адміністративну будівлю радянського часу. За парканом я побачив декілька дорослих і дітей, що приїхали сюди відпочивати. Залишив хлопців біля криниці і пішов випробувати долю.
Від хвіртки гукнув чоловіка за брамою. Розговорилися. Він запросив увійти до двору. Вони приїхали з ... Вінниці. Дві сім'ї приїхали відпочивати з дітьми. Розказав про нашу мандрівку. Попросив на суп бараболю, може цибулю. Мила жінка запропонувала перепілок. Але ж я не один. Отакої. Ось тобі три перепілки, бараболя і морквина! Подякував від усього серця і попрощався. Але це іще не уся історія ;)
Перед тим як я пішов випробувати долю Віктор вирішив покепкувати з мене і каже (знаючи про мої здібності у спілкуванні) - зараз Валерій принесе смажене порося :)
І от я повертаюся і розповідаю хто і чим нас пригостив! Таке теж бува! Ну а докази - за декілька речень. Поїхали на берег р. Буг. Мальовничий берег з нашого боку (тобто лівий) усаджений берізками, нагадуючи алею
На початку цієї алеї видко спуск до піщаного пляжу. Сірий мілкий річковий пісок. Останній час мені рідко трапляються такі гарні місця для купання. Праворуч від нас є острівець на якому при бажання теж можна поставити табір. Він має досить високий берег, але на нього можна перебратися через місток. Щоби сюди було цікаво їхати наступного разу його дослідженням я займуся під час наступної поїздки!
Але час йде - треба готувати вечерю.
Віктор - пічник
А поваром цього разу в нас виступав Євген. Тільки подивіться як він вміло шинкує моркву слідом за бараболею
А ось він же ж шматує перепелів (до речі - дуже слушне зауваження, не цілими ж їх було у імпровізованому супі варити)
Спочатку ми трохи проварили перепелів. А згодом туди саме, тобто у каструлю пішла і бараболя з морквою. На жаль з приправ в нас була тільки сіль, але це не завадило нам насолодитися гарною стравою. Але про усе це по черзі.
Поки хлопці готували їжу я так би мовити ... А, ні чекай.
Намет - поставив, мотузку для речей - натягнув, велосипеди - майже усі склав
Ну і тепер - так, байдикував.
Але вечір був теплий і я пішов купатися. Як скупався - прибіг до своїх компаньйонів, розказав що саме час і їм змити з себе залишки дорожнього пилу. А я поки за супчиком подивлюся.
Віктора ледь вмовив. Коли я описав свіжість і чистоту води у чьому місті р. Буг то і Євген поліз у воду
До того часу суп вже повністю зварився і я зняв його щоби він настоявся. Пішов до хлопців на пляж покликати їх на вечерю
Для Віктора вода здалася прохолодною і він не купався. І це при тому що біля нас малі діти (дівчинка років п'яти) купалися разом з батьками. Так чи інакше він вирішив мене змінити і пішов у табір. А мені це дало змогу іще поплескатися у такій лагідній воді вечірнього Бугу.
Нарешті ми зібралися до купи у таборі на вечерю.
Я слідкував щоби хлопці не поклали собі більше - рахував кожну ложку :)
А ось і наші перепели
Перепели були трохи кістляві. Я таке м'ясо їв уперше. Але мені сподобалося. Велика дяка Євгену і Віктору за смачну страву!
Досить швидко стемніло. Євген вже вкотре дивує нас - забрав каструлю і пішов мити її від супу на річку.
Далі ми готуємо чай
Після насиченого дня і смачної вечері гарно спокійно полежати роздивляючись зіркове небо
Чекайте, а що в нього заплющені ОЧІ?
Паралельно ми плануємо маршрути на завтрашній день
Якщо Аркадій, батько Євгена завтра нас зможе забрати звідси на машині, тоді в нас є два варіанти.
У разі кращої погоди їхати до Тульчина (а може й до Печори). У разі дощу - рухатися до Ладижина. Там нас зустрічає Аркадій.
Інакше варіант один - рухатися на Вапнярку до потягу (три квитки в мене є).
Табір вночі
Байки за чаєм
Усе, спати пора!
За день ми проїхали ~45 км. Коротше кажучи - байдикували. Але обидва питання я для себе вирішив: Ладижинська "Швейцарія" була упізнана і дорога на Зелений Клин - розвідана.
Уся фотосесія тут.
Немає коментарів:
Дописати коментар