День 3й, евакуація.
Будильник задзвонив десь о 7й ранку. На вулиці - ллє як з відра. Попросив Віктора вимкнути неспокійний пристрій і спимо далі.
Наступна спроба прокинутися десь о-пів на 9у ранку. Судячи з часу небо взяло таймаут на coffe-break. Це означає що нам треба швидко готувати сніданок. Поки Віктор готує пічку я пішов по дрова. Знаходжу під нахиленими стовбурами дерев сухий хмиз, іноді це кора, яка відстала від стовбура. Швиденько готуємо сніданок. Вже не пам'ятаю що ми конкретно готували але складається враження що то був суп з мівіною та рибними консервами. Ледь ми встигли його приготувати як небо повернулося з перерви і гра продовжилася - другий тайм :)
Снідаємо у наметі
Паралельно на пальнику я ставлю воду на чай
За стіною намету погода така що навіть не хочеться носа показувати на двір - ллє!
Понаїдалися і понапивалися. Так почуваєшся значно краще :)
Треба думати що робити далі.
"Розбудите мене, а поки хай юшка гарно вляжеться у мені" :D
Біля одинадцятої години трохи вщух дощ і ми знову повилазили на двір
Розуміємо що треба збиратися бо Євген домовляється з батьком про нашу евакуацію з Ладижину на 14:00 приватним транспортом. Я іще не уявляє як три велосипеди можна скласти у легкове авто. Згодом він згадує про кріплення для трьох велосипедів на даху. Яка вдача - тоді усе зрозуміло!
Нам їхати до міста не багато, але тільки я приблизно уявляю що на нас чекає у випадку продовження "марлезонського балету" - тобто дощу.
Їхати назад через ліс і дачне селище ми точно не будемо. Тому наш вибір такий - уздовж р. Буг до с. Губник, далі ... понтонна переправа! до кар'єру, який я хотів показати хлопцям і дати змогу їм там скупатися (читайте попередні звіти про кар'єр біля с. Губник у блозі). Дощ і холод - видно доля сьогодні нам не сприяє у цьому. Потім виїзд на такий-сякий асфальт і згодом на трасу. Але для цього треба принаймні виїхати - тобто почати рух.
Велосипеди вкриті і перенесли негоду гарно, але їм іще сьогодні дістанеться
Мені перше треба скласти намет, усе що можна вже запаковано у баул
Хлопці також складають свої речі.
Температура добре впала, а в Євгена геть немає довгого велоодягу - тільки одяг у табір. Тому він буде їхати у велошортах
Як ви розумієте вже нікому не треба нагадувати про те, що треба ховати спальник від дощу у мішок :)
Я майже встиг скласти намет як знову пускається дощ. Швидко накриваю карематом намет разом з іще не складеними речами. Десь майже з пів-години чекаємо на невеличку перерву. У голові крутися думка - от щоб нам пощастило і дощ припинився поки ми будемо їхати у Ладижин!
Згодом я буду мріяти про інше :D
Нарешті о-південь ми рушаймо. Спочатку потихеньку, а потім сильніше пускається дощ. Якщо коли ми виїжджали я іще намагався об'їжджати калюжі, то вже десь на під'їзді до с. Губник він періщить так що мені вже де їхати, аби не ставати. Бо контактне взуття завдяки отворам на підошві легко пропускає воду усередину. Хоча перша зупинка щоби знайти переправу одразу знімає усі питання - ноги вже мокрі не тільки зверху - від дощу, а й знизу - став у найближчу калюжу :)
Переправа буде далі. Я вже не мрію про припинення дощу.
Нова моя мрія - щоби тільки не було сильного вітру під час руху. Бо вкупі із дощем і низькою температурою це може створити серйозні неприємності. Усе ж таки я іще не готовий до мандрівок дощем. Треба як мінімум купити велобахіли і гарну тоненьку куртку (таку, щоби і дихала - мала отвори, і капюшон на/під шолом). Штормові штани ніби маю. Отвори у контактному взутті треба скотчем заклеїти чи чим щоби воду знизу не пускали?
А ось і спуск до переправи. М-да... Понтон є, але ... він стоїть причеплений біля протилежного берегу - метрів 100 від нас. На тому березі стоїть автівка. Гукали - ніхто не відгукнувся. Що робити?
Євген навіть не вагався. Роздягається і лізе у воду прямо у велошортах. Переплив на той берег і притягнув понтон до нас за що йому велике спасибі. Якщо б не він, то плив би б я :)
Додаткового "шарму" його вчинку додає той факт що дощ увесь цей час не припинявся.Частину його речей я сховав під курткою, але взуття і щось іще усе рівно мокне просто неба. На скільки понтонна "пригода" відрізнялася б якщо б світило сонце і температура була б як учора - градусів 22-24.
Швидко завантажуємо велосипеди і починаємо переправлятися. Поки Віктор докладає значних зусиль і переправляє нас на той берег Євген одягається. Пристаємо, виводимо велосипеди. Євгену залишається тільки взутися. Віктор рушає трохи вперед.
Я піднявся до автівки, бачу що не дивно що наші крики не реагували - у машині нікого немає. Ось вже рушає і Євген. Добре що за кількасот метрів на нас чекає перший підйом бо навіть мені (а я не купався) вже треба трохи зігрітися. Що вже казати про Євгена!
Проїжджаємо повз кар'єр. Віктор досить серйозно питається :)
- "Може ви не будете зупинятися і купатися???"
Кажу - ні, не сьогодні :D
За наступним поворотом я трохи вагаюся і нарешті знаходжу дорогу наверх. Ось і асфальт, а разом з ним і підйом. Євген піднімається трохи швидше і намотує кола для того щоби не вистигати паралельно очікуючи на нас.
Трохи зігрілися і дощ став ніби слабшим. Усе більш-менш. Особливо добре на підйомах за виключенням випадків розбитого асфальту і маневрів між поміж ямами на спусках.
Перед виїздом на трасу проїжджаємо повз поле зі спаленою стернею. Не дивлячись на дощ у повітрі відчуваються сильний запах спаленої соломи. Згадується дитинство як різали кабанчика ;) і соломою обшмалювали шкіру для того щоби САЛО набувало відповідного кольору та смаку. Вже бачу як дехто з вас пустив слину на клавіатуру :D
Випадковий але влучний допис - ось вам. Обережно, у деяких "пацієнтів" стаття може викликати сильне ностальгічне відчуття!
Виїхали на трасу, рухаємося на Ладижин. Усе б нічого, але усе ж таки піднявся вітер. У купі із дощем налаштовує на те, що педалі треба крутити іще веселіше! Мої подвійні окуляри від пари запітніли іще на першому підйомі і я їду майже навпомацки розглядаючи дорогу іноді крізь тоненькі стрічки чистого скла, які залишаються коли краплі з шолому стікають через окуляри на обличчя.
Дорога майже непогана за виключенням моментів коли мені вдається помітити як фура або автівка переді мною влітає у калюжу. Іноді то просто калюжі, а іноді - ями глибиною і 10 см. І це вже трохи небезпечно для велосипеду з баулом та іще й на швидкості 20-25-30 км на годину. Мені вдалося обминути майже усі ями на трасі. Але ж у одну я усе ж таки вскочив! Та ще я як! Я аж зойкнув. Думав щось станеться з велосипедом! Але нічого - цього разу він витримав :)
Ось вже й Ладижин. Своїх останніх 15 км у цьому поході ми подолали приблизно за годину і 20 хв. Ми приїхали до АЗС на виїзді з Ладижину навіть раніше Аркадія - о 13:25.
Трохи померзли, а потім я побіг у сусідній магазин подивитися чи є в них якесь печиво і кава/чай. Печиво було, гарячого - не було. Але у магазині було тепло і я сказав хлопцям піти погрітися поки я буду пильнувати за велосипедами. Свій т/ф я віддав Євгену - від спілкувався час від часу із батьком щодо маршруту і точки призначення.
Час збігав і коли повернулися мої друзі по нещастю ;) я запропонував підготуватися до приїзду Аркадія - познімати баули і переодягнутися. До того ж стояти на вітрі у сухому було б значно краще. Так ми і зробили. Коли ми вже майже закінчили ці дії на наше щастя приїхав батько Євгена! Як ми були раді його бачити :D
Він швидко допоміг нам завантажити баули у багажник і разом з Євгеном встановити і закріпити велосипеди на даху автівки
Водій оглядає вантаж
Планувалося що назад машину поведе Євген.
Іще декілька хвилин і я з Віктором зручно влаштувалися на пасажирському сидінні. Раніше, іще коли Євген домовлявся з батьком про евакуацію я попросив щоби Аркадій прихопив із собою чай у термосі. Добре що він не забувся. Термоси з чаєм і пакетик з печивом покращили не тільки настрій, а й зігріли нас. Дощ не вщухав. Але тепер він йшов з того боку скла :D, а ми знаходилися у машині з увімкненою пічкою, яка везла нас додому.
Дякуючи Аркадію і Євгену у Вінниці мене вивантажили десь біля 5ої години дня. Розпрощався з Аркадієм. На питання про фінансове відшкодування він зауважив - "Пиши звіт!". Зараз я знову озираюся назад у часі і розумію як же ж нам пощастило що нас так вчасно евакуювали :D
Велика дяка він мене особисто вам обом за це!
Так і закінчився наш похід. Для Євгена це було цікавою і новою сторінкою його туристичного життя. З його слів їздити у велопоходи йому сподобалося і ми домовилися що наступного разу я обов'язково запропоную йому участь у чомусь подібному :)
Дякую Віктору і Євгену за участь, Аркадію - за евакуацію і вінничанам, що відпочивали у Зеленому Клині що не залишили нас без вечері.
Уся фотосесія тут.
Немає коментарів:
Дописати коментар