Крим-2012, день другий

День другий

Вчора ввечері я розповідав про знайомого, який рік тому восени напару з товаришем подорожували Кримом у листопаді. Так от якось вночі вони так замерзли на березі моря - був сильний вітер і рвало намет, що вже о 4й годині ранку вони зібрали табір і вирішили їхати далі, щоби знайти хоч якийсь захист від вітру. Ну посміялися і лягли спати. 

Прокинулися ми рано, не було і 6 години. Було прохолодно і дув страшенний вітер. Думку про приготування їжі на пічці на вулиці я відкинув одразу, тим паче що у мене були варіанти - на додаток до пічки я узяв пальник. На пальникові у наметі ми швиденько закип'ятили воду і залили гречку - хай запарюється. Паралельно почали збиратися. До того часу, коли сніданок був готовий ми майже зібрали табір. Сіли снідати і поставили воду на чай. Після сніданку настрій трохи піднявся. Сергій усе питав чи будемо ми зупинятися на піщаному пляжу, який бачили учора для купання. Я вирішив що при такому вітрі купатися ми (я і Наталка) не будемо. Тоді Сергій вирішив втілити мрію про купання у Азовському морі самотужки поки ми будемо збиратися.

Декілька фото того ранку:

Пташки відлітають:

Табір:

Нарешті ми зібралися і виїхали у напрямку селища, тобто туди звідки учора ми приїхали. Сьогодні у наші плани входило купання у Чорному морі на Золотому пляжі у Феодосії. Туди ми і прямували.

Поповнити запаси питної води ми заїхали до тих самих господарів, що дали нам воду учора. Несподівано для себе коли я спробував ту воду на смак вона виявилася трохи солоною. На моє питання чому так чоловік відповів - так море ж близько. Отакої. Зазначу наступне: цю воду ми у сирому вигляді ми не пили, після приготування їжі і чаю ніяких несподіванок з нашими шлунками не сталося.

Котитися асфальтом було б зовсім непогано якщо б не боковий, а часом і зустрічний вітер. На виїзді із Семисотки:

Рух проти вітру сильно втомлював, але тут, у Криму, мені нарешті вдалося навчити Наталку рухатися поза моєю спиною таким чином, щоби вона не відчувала спротиву вітру. Але я ж теж не робот. Місцями зупинялися перепочивати. Якось нам трапилися отара:

Нам пощастило що вітер дув не у наш бік ;)

Нарешті (як легко писати, але як ми цього чекали, як все ж таки втомлює рух проти вітру) ми під'їхали до Приморського:

До пляжу, на якому по плану ми будемо не тільки купатися, але й обідати, залишалося зовсім небагато.

Температура вже трохи піднялася, вітер з боку Азовського моря і Сиваша вже майже не відчувався. Згодом ми заїхали на безкоштовний громадський пляж "Алые паруса", між іншим - досить чистий:

Потім проїхали трохи далі зробити файні фото:

І повернулися до початкового варіанту.

На обід в нас усе було, трохи овочів ми купили раніше у магазині край дороги в Приморському. Усе! Зупинка на обід і купання у морі. Я вирішив збільшити обідяний час з однієї до двох годин і як завжди буває згодом про це пожалкував. Але то іще буде попереду. А поки:

Гарно відпочили, накупалися, треба і далі рушати.

Відкрив рахунок по проколах Сергій. На під'їзді до Феодосії поки Наталка купляла овочі на вечерю/сніданок він побіг на СТО. Це нас трохи зупинило. Згодом я на власні очі пересвідчився що то є - ніпель Presta і як гарно підкачувати колеса з таким ніпелем через перехідний клапан.

В кінці кінців Сергій накачав заклеєне колесо і підкачав ціле і ми рушили далі. В'їхали у Феодосію і рушили до набережної:

Потім піднялися від набережної у місто і трохи часу шукали спочатку аптеку (Сергій не дуже добре себе почував), а потім і супермаркет накшталт "Фуршету". Біля аптеки:

Потім трохи поїздили містом з метою подивитися цікаві місця.

"Фонтан доброго генія":

Фонтан Айвазовського:

Генуезька фортеця:

Потім ми рушили на виїзд з міста, дорогою на траплялися дерев'яні фігурки, але їх фотографувати не було часу.

Вже на виїзді з Феодосії зробили декілька фото і рушили на Коктебель:

Перший підйом довжиною 2 км відкривав сторінку нових вражень нашого походу. Там внизу залишилася Феодосія, а ми поки відпочинемо перед заключним ривком до Коктебелю:

На годиннику 18:00, а нам іще під Коктебелем табір ставити...

На в'їзді у Коктебель як заведено треба відмітитися:

Після короткого і швидкого спуску повертаємо праворуч на Нанікове, і згодом, за тракторним станом ліворуч у виноградники у напрямку ставків.

На майбутнє: треба повертати не на Нанікове, а через 1.1 км теж праворуч і до ставка (десь приблизно 1.1 км), навіть восени у цьому ставку було повно води. Джерело я знайшов трохи далі (іще десь 1 км за ставок).

Майже у повній темряві ми стали шукати місце для табору. От тут я і згадав ці годину, яку ми витратили на пляжу. Якраз її нам і не вистачило щоби знайти нормальне місце для табору. Але то таке. Коли я вже ніби визначився із місцем Наталка повідомляє про проколоте колесо, іще з пів години блукань і стаємо десь на більш-менш рівному місці біля напів висохшого озера. Поки Наталка і Сергій ставили табір і почали готувати вечерю, я рушив шукати джерело, бо води у нас було вже не багато. 

Іще раз пересвідчився у тому, що кожен учасник походу повинен мати на табір дві пляшки води тільки на приготування їжі (без урахування персональних потреб). Якщо це правило не виконується, тоді або треба бігати - шукати вночі воду, або шукати магазин де б купити воду для табору за власний кошт. 

Зупинці у цьому місці передували розмови про те, що нас видно, хтось вночі може ходити, ми далеко від людей і т.і., які для мене були трохи дивні. Я із таким стикався уперше. До цього я знав одне - у поході чим ти далі від людей, тим спокійніше і безпечніше.

Коли я знайшов джерело (згідно точки на навігаторі), набрав води і вертався назад я побачив на стежці краплі крові, вона була суха, але видно що свіжа. Так ніби щось несли стежкою і кров капала кожного кроку на тверду пропечену сонцем землю. Прийшов у табір, розказав, "балів" мені така новина не додала :)

Клеїти Наталкине колесо вирішили вже вранці. Вечір був значно тепліший ніж попередній. Повечеряли, напилися чаю  стали вкладатися спати. А я вирішив помитися перед відпочинком і пішов шукати собі неприємності, тобто пішов до озера щоби помитися. 

        Ніч яка місячна, зоряна, ясная

        Видно - хоч голки збирай 

Ці слова у повній мірі підходять до тієї ночі. Можливо місяць мене і надихнув. Після блукань навколо цього озера, спроб потемки дістатися до сусіднього (ми коли спускалися від виноградників бачили заповнене водою водоймище) озера все закінчилося тим, що я зробив місток через багнюку (озеро було напіввисохлим на початку осені) і дістався води. Трохи згодом чистенький і падаючий з ніг від бажання заснути я теж заліз у намет під бік до дружини. Табір вже спав.

Добовий кілометраж: 75 км.

Фотосесія тут.