День четвертий
Самими цікавими місцями Нового Світу є Голіцинська стежка, ялівцевий гай, мис Капчик і Царський пляж. У звичайний день з туристів за відвідування гаю і прогулянку стежкой беруть чималі кошти. Одже нам щоби потрапити на стежку безкоштовно потрібно було з'явитися біля входу на територію заповідника до 8 години ранку. А щоби встигнути покупатися на Царському пляжі до 9 години, потрібно було вийти іще раніше. О 9 годині на пляж приходить охорона заповідника і ввічливо виводить туристів за межі заповідної зони. А якщо до цього додати що ми прямували у майже невідоме місце вперше, то зайвий час нам би не завадив. Тому іще вчора ми вирішили прокинутися біля 6 години ранку, швиденько зібрати собі щось на перекус, кинути у заплічник рушник, плавки, купальники і гайда.
Десь так воно і вийшло. Ніч промайнула як і не було. Відкрите вікно під ранок добре холодило кімнату, але так спалося іще краще. Не дивлячись що я вже прокинувся, мені іще хотілося спати. Але треба було вставати.
На початку сьомої вийшли у тому ж самому напрямку, що учора ходили до моря. Коли пройшли мінімаркет ліворуч прямо над дорогою побачили каплицю, яку пропустили учора вночі:
Потім ми пройшли далі до кінця вулиці і на розгалуженні пішли до верху - у бік гори. Дорогою вниз можна потрапити до моря. Також якщо спускатися, то одразу від розгалуження паралельно дорозі йдуть сходинки до місцевого ринку.
Пройшли від розгалуження метрів 50 і повернули ліворуч за вказівником до ялівцевого гаю. Згодом вийшли до заповіднику. Ніякого паркану, усе відкрито, у цей час на вході нікого не було:
Можжевельник дійсно був дуже пахучий з незвичним стовбуром дерева-куща. Стовбур ніби покручений від болю.
Вид на гору Сокіл:
Завдяки вказівнику у заповіднику одразу можна визначитися у якому напрямку рухатися далі:
Декілька хвилин ми йшли невеличким підйомом угору, аж ось нам відкрився вид на мис Капчик:
Праворуч від нього відкривається Блакитна бухта, у якій і знаходиться Царський пляж:
Ліворуч - вхід на ту частину Голіцинської стежки, яка веде до гроту Шаляпіна, і потім далі - аж до набережної Нового Світу. Праворуч стежка теж заходить, як траверс над бухтою, але спуску до пляжу вона не має:
Орієнтиром, на який ми повинні були тримати напрямок була турбаза праворуч від входу у гай. Тобто нам потрібно було рухатися уздовж паркану до спуску в ущелину, яка повинна була вивести нас до пляжу.
Навпростець з гори через ущелину спускатися було б дуже круто і небезпечно:
Ті маленькі зелені плями - це і є дерева, а сіренька стрічка між ними - одна із стежок до пляжу. Тому ми вирішили що поки обійдемося без екстріму.
Нарешті пройшовши у зворотньому напрямку від миса Капчик у гори ми зупинилися біля паркану турбази. Недовгий спуск вздовж нього до ущелини, і вже звідти ми вийшли на стежку до самого пляжу:
З велосипедами тут були б нам не переливки:
Знизу стіни ущелини вже не виглядали такими крутими для пішого туриста і геть поросли ялівцем:
І ось нарешті ми дісталися Царського пляжу. Тут було дійсно дивно. Увечері господарі нам розповідали, що зазвичай ті люди, що приходять на пляж розмовляють у пів голоса. Так було переважно і цього дня. Люди ніби занурювалися у думки гуляючи уздовж моря або купаючись у ньому. Цей настрій передався і нам.
Сонечко вже показалося із-за миса Капчик, який закриває бухту:
Коли ми вже трохи поплавали виникло бажання полежати і відпочити на мілкій гальці у берега:
Так, так. Те, що ви бачите - то не пісок, то дуже мілка галька.
Загалом важко передати свої враження від цього місця словами. Ми були у захваті від прозорості води і тиші. Більше такої води на усьому узбережжі ми не бачили до кінця походу.
Щоби рухатися далі потрібно було трохи підживитися:
А час іде. Іще одне купання і вдягатися. Згодом прийшли охоронці і ввічливо попросили усіх піти з пляжу :)
На зворотньому шляху праворуч від стежки ми бачили крутий підйом:
Коли ми купалися з нього спустилася пара - хлопець із дівчиною у звичайних пляжних капцях. Але ми вирішили, що то не для нас.
Але то б були не ми, якщо б усе ж таки десь кудись не спробували вилізти.
Найшли ми і собі стежку:
Трохи згодом стежка змінилася:
Але відвертати було пізно. І ми продовжували лізти доверху.
Крупний план на ялівець:
Долаючи кам'яні сходинки, перелізаючи через коріння і минаючи
дерева-кущі ми нарешті вибралися майже на те саме місце, з якого
починали наш огляд:
Вихід на мис Капчик одночасно був роздоріжжям декількох доріг. Праворуч ми не пішли, бо Блакитну бухту ми бачили з пляжу. Прямо ми не пішли, бо залишили мис Капчик на наступний раз. Але пішли ліворуч, де був промаркований вхід на Голіцинську стежку.
Стежка мис Капчик - грот Шаляпіна - Новий Світ:
Краса така, що аж дихання завмирає! Початок руху тропою:
Спортлото-82 вам не нагадує?
Долаючи трохи небезпечні сходи ми продовжуємо рухатися далі:
Піднімаючись на цей пагорб при наявності уяви можна перенестися у ті часи, коли писалася історія цього місця:
Вид на мис Капчик (гора-дельфін) з боку Нового Світу - обрис гори здалеку нагадує пірнаючого дельфіна:
Скеля з людським профілем:
Черговий підйом на оглядовий майданчик:
На наступному фото видно ту частину стежки понад Синьою бухтою, яку вже було подолано:
Нарешті ми дійшли до гроту Шаляпіна:
На кам'яних полицях свого часу витримувалися вина Голіцина:
Над нами знаходиться гора Коба-Кая, повна печерних ходів, частина яких свого часу застосовувалася для зберігання вин.
Нарешті за наступним поворотом ми побачили бухту Нового Світу:
Панорама бухти:
Після завершення пішого маршруту ми спустилися до моря, скупалися у Зеленій бухті і у зв'язку із браком часу рушили додому. Наших господарів не було вдома поки ми приймали душ і збиралися. Потім ми їм передзвонили і попросили повернутися. Ми мали розрахуватися і спитати дорогу через гору Сандик.
Як ми вже розпрощалися із господарями і вийшли на вулицю, я згадав що треба перевірити колеса. Підкачати колеса мого і Наталкиного велосипедів я спробував за допомогою автомобільного компресора Івана. Сергій теж спробував. Але після невдалої спроби він повинен був качати майже пусту камеру вручну.
Щоби зекономити час Наталка і я поїхали до кінця вулиці - на ринок. Поки Наталка стояла з велосипедами, я купив і помив кавуна до 10 кг. З кавуном і завантаженим баулом я їхати не міг. Тому постоявши іще трохи я домовився що Наталка почекає на Сергія, а я поки-що рушу пішки до цвинтаря. Від нього починається наш підйом на гору вздовж труби.
Не доїжджаючи цвинтаря я побачив:
За цвинтарем я дочекався Наталку і Сергія, ми зарізали кавуна, після чого викинули сміття у смітник на цвинтарі. Все, тепер - тільки вгору! Час приблизно 13:30.
Перші хвилини різкого підйому одразу налаштували нас на боротьбу. Сипуче каміння не давало можливості тримати завантажений велосипед вертикально, а при цьому його іще треба було пхати угору. Короче - задоволення іще те!
Перших метрів 500 дуже круті. Потім вийшли на стежку, яка місцями йшла угору серпантином. Вже стало трохи легше. Фотографії на першому привалі:
Я тримаюся, але моїм компаньйонам не легко. Просто я розумію що іще далеко до кінця і може бути значно важче. Фактично, ми тільки почали добовим маршрут:
Наступний перепочинок - вже трохи легше, певно відкрилося друге дихання:
І ось нарешті о 15:00 ми на вершині:
Велосипеди теж відпочивають:
О 15:20 рушили донизу. Як видно місцями це був досить небезпечний спуск:
Однак місцями можна було навіть їхати:
А такі кам'яні хаоси ми бачили наверсі:
Самі сильні враження на цьому спуску в мене були пов'язані з м'яким кам'янистим ґрунтом і гумою на моєму велосипеді - 1.5" і 1.75", нема сумнівів що така гума не для цього спуску, а тим паче з баулом:
Для мене спуск був іноді реальним екстримом! Була навіть пара падінь на бік, але без ушкоджень.
Там ми були:
І ось нарешті десь біля 16:30-16:40 ми зупинилися на перекус. Пообідали і о 17:00 рушили далі. Зупинку на відпочинок не робили бо день короткий, а їхати іще було далеко.
І знову я "дав у штангу": по маршруту після спуску з гори ми перетинали дорогу з Кутлакської бухти до с. Веселе і рухалися до перетину із трасою Судак - Морське. Все було б добре за виключенням одного - за 50 м. до перетину тієї дороги із трасою вона закінчилася і до траси залишився підйом просто по горі з перепадом висоти теж метрів 60-80. Так, я бігав-шукав стежку, потім намагався знайти варіанти підйому. Іще й навігатор мій вмер (злетіла firmware). Коротше кажучи годину часу ми просто втратили, а потім повернулися до того самого роздоріжжя і рушили дорогою на с. Веселе. 2+2 = 4 км дарма крутили педалі.
У с. Веселе вже заїжджали потемки. Від траси поворот ліворуч - до майдану з ринком, магазинами і капатованим джерелом води. Поки мої Наталка з Сергієм скуплялися на вечерю у магазині я купив на ринку перець і помідори, а також набрав воду у табір. Залишилося лише помити овочі:
Все. Тепер - тільки доїхати до Морського і поставити табір. Але на виїзді із селища на трасу з нами трапилася невеличка пригода.
Наталка їхала першою і обминула жінку, яка йшла з великим собакою поряд. Собака почав бігти і вже був близько від ніг Наталки як я на нього крикнув. Наталка побачила собаку і злякалася. Господарка собаки ніяк не відреагувала на цю ситуацію не дивлячись на те, що вона усе бачила і лише примовляла - "ви голосно кричите і лякаєте собаку, от він на вас і кидається". Про першопричину і наслідки вона говорити не хотіла. Тоді я розказав що вдамся до крайніх заходів, якщо вона нічого не зробить і затулив дорогу велосипедом щоби Наталка і Сергій змогли трохи від'їхати. Перелякана Наталка висловлювала у адресу собаки і його господарки свої думки. На мій погляд у такій ситуації це було непотрібно робити - що собаці, що цій жінці ці слова вже не допоможуть. А от нам могли заподіяти шкоди. І як раз про це почала кричати та жінка як почула слова Наталки. Треба брати до уваги, що вона була у своєму селищі, а ми серед ночі її зачіпали.
Але на цей раз усе обійшлося і ми мирно виїхали на трасу. Попереду був середній підйом довжиною близько 1 км, за ним спуск-підйом і далі спуск аж до Морського - 4.5 км. На майбутнє - перед спуском до Морського треба набрати дрова для табору.
Заїхали у Морське. Проїхавши уздовж моря до знаку "підйом" зупинилися і перейшли на лівий бік. Під нам - море. Крутий спуск стежкою декілька метрів і ми на пляжі. Далеко ліворуч від нас якісь автомобілісти, горланить радіо, ходять люди з ліхтариками. Праворуч - починаються бетоновані сходинки до моря, які зверху закінчуються так само бетонованим майданчиком шириною десь 4 м., який, у свою чергу, впирається у бетонний паркан. За ним на горі автострада.
Я вирішив рухатися праворуч подалі від людей. Тут повз нас проходить пара якихось хлопців, типу туристів без речей. Тобто люди все-таки є. Згодом ми почали ставити намети на цей бетонний майданчик. Місцями він був присипаний піском, який нагрівся за день і тепер віддавав своє тепло нам у намет. Сергій пішов по дрова, але я вже підготував пальник. Якщо б він не приніс дрова все було б значно легше, але... Коротше кажучи у той вечір я награвся із пічкою і сирими дровами до схочу. Але вечерю приготували, чаю зробили теж. І ситі і втомлені полягали спати десь біля 22:00. Вже і не пам'ятаю чи купалися ми того вечора, чи ні.
Добовий кілометраж: 24 км. з яких перехід через гору Сандик ~5-5.5 км.
Фотосесія тут.
Немає коментарів:
Дописати коментар