День шостий
Ох як добре спиться у звичайному ліжку та ще й після смачної вечері у звичайних людських умовах. Але ми перепочили і настав ранок. Прокинулися ми десь на початку восьмої. Поки ми почали збиратися, господарка готувала нам сніданок.
Наталка звільнилася раніше і зробила декілька фото місця де ми відпочивали. Це наша їдальня (на першому поверсі):
А так було всередині (доки ми не прийшли :) ):
Наша господарка - Ельміра:
Але то були розмови, а головне заради чого ми завітали у їдальню - то був сніданок, про що яскраво свідчать наступні кадри:
От тут вже видно що ми гарно виспалися:
Ну і от. десь поснідали о-пів на дев'яту. Зібралися і рушили на Алушту.
Попереду в нас ... загалом десь біля 18 км підйому на Алушту. Під час цих підйомів ми будемо спускатися лише задля того щоби наступного разу піднятися іще вище. Ось як це приблизно виглядало схематично (графік зміни висоти до відстані на цих 18 км):
Ми рухалися з права - наліво. Так, то було не просто. Але вже з самого початку ми почали пильнувати себе і зупинялися на перепочинок у тіні. Під час першого перепочинку ми побачили от такі кактуси:
На годиннику вже майже десята. Сонце вже добряче припікає. Але треба рухатися далі. На підйомі:
Дорога ховається за рогом і ми впевнені що там далі не буде спуску, але буде новий підйом:
Але є і такі моменти, коли ми радіємо - бо попереду спуск і треба зупинятися щоби роздивитися ті краєвиди:
Бо швидкість на спуску трохи лякає і треба добре пильнувати за дорогою і вже нема часу милуватися горами і ущелинами. Показове наступне фото:
На початку дванадцятої ми вже трохи втомилися і зупинилися перепочити у тіні, але перед тим як переможці подолали черговий підйом:
А що там за наступним поворотом:
Далі в нас був тільки спуск до Алушти - 6-7 км. і вже десь біля 12:30 ми зупинилися біля супермаркету "Фуршет". Далі почалося саме цікаве.
Сергій поїхав шукати веломайстерню, бо на його велосипеді виникли серйозні негаразди із перетертою сорочкою на тросику передньої перекидки. Та до того ж іще "стара" болячка із касетою. Домовилися зустрітися біля супермаркету. За пів-години ми вже встигли скупитися, а він нам по телефону переказав що знайшов майстерню і чекає у черзі.
Наша дорога далі на Ялту могла піти знову на підйом 7-8 км, або ми б могли б більшу частину проїхати уздовж берега і у кінці піднятися через Малий Маяк до траси. Я вже взнав дорогу і ми із Наталкою рушили до набережної повідомивши Сергія до ми будемо на нього чекати. Чекали ми біля нічного клубу "Веселий Роджер":
У якості орієнтира можна використати готель-ресторан "Agora", який ми проїжджали коли спускалися від супермаркету донизу у напрямку моря.
Згодом Сергій передзвонив і сказав щоби ми не чекали бо це може бути довго і що він у крайньому разі дістанеться Ялти на тролейбусі! Ну гаразд. Я з Наталкою рушив відповідно до розвіданої дороги уздовж моря через "Робочий куточок" і далі уздовж берега на "Лазурне".
Нам пощастило, ми їхали гарним асфальтом майже без машин на гарній швидкості іще й більшою частиною у тіні дерев. Згодом ми проїхали чимало готелів і пансіонатів. Останнім із яких був "AQUA PARK" і за 400 м зупинилися біля якоїсь автостоянки з виходом до пляжу дитячого оздоровчого комплексу. Було десь біля 14:30. Час обіду. Спустилися на пляж, скупалися і пообідали, і тут Сергій вже дзвонить - каже звільнився. Розповіли дорогу і хвилин за 15-10 він вже був біля нас. Поки він обідав Наталка дуже захотіла сфотографуватися разом із його новим гаджетом:
Кидаю погляд у бік моря, а тут як у мріях - сонце, море і білий корабель:
Біля 15:40 ми рушили далі. Поступово проїхавши декілька брам і дитячий оздоровчий табір потрапили на будівельний майданчик недобудованого готелю "Чайка". За нами у горах зависли хмари:
Вони були так низько, що здавалося до них можна дотягнутися рукою і принаймні на протязі пів-години піде дощ! Непростою стежкою уздовж сухого русла річки спустилися до моря і далі уздовж моря рушили по пляжу у напрямку пансіонату "Санта-Барбара". На мапі це місце ніби позначено як нудистський пляж:
Дуже близько від себе бачили чайок:
Поступово камені на пляжу збільшилися до таких розмірів, що вже важко було перетягувати велосипеди через них:
Але Сергій не падав духом:
Один з тих каменів мені сподобався - він нагадував мені яйце страуса. І я вирішив взяти його собі у якості сувеніру:
Щоправда, він був трохи важкуватим для сувеніру - кіло 3-4.
І вже тільки під кінець цього знущання Сергій побачив стежку уздовж гори (прямо в мене за спиною), на яку ми одразу пішли з тих каменів щоби не поламати ноги і велосипеди.
Ну от і нова напасть - попереду металева огорожа. Але нам пощастило, Сергій домовився щоби нам відкрили усе ж таки відкрили хвіртку на "Санта-Барбару" за умови що ми швиденько прослизнемо територією пансіонату далі за його межі. На наше "щастя" Наталка пробила колесо і воно швидко спустило, і от ми на стільки на скільки це можливо підтримуючи велосипед Наталки щоби не пожувати гуму перетнули територію пансіонату і вийшовши за браму з другого боку зупинилися на ремонт. Дюрка у камері була мала і я спустився до моря щоби її знайти. Не знайшов! Але намочив кросівки - була сильна хвиля і сходинки спускалися прямо у море. Не без проблем ми усі разом все ж таки знайшли дюрку (ще може й і не одну), заклеїли і рушили далі.
Поки я клеїв камеру Наталка сфотографувала якихось пташок:
Вони певно перелітали десь у більш теплі краї. Час - майже 17:00. Попереду - Бондаренкове і підйом на Малий маяк. Проїхали уздовж моря іще десь з пів-кілометра, уточнили дорогу і гайда угору.
Підйом був асфальтовим, але крутим. Цей підйом певно був самим складним за весь похід. Майже весь час Наталка йшла пішки, ну я і вже разом із нею. Сергій намагався їхати. Місцями підйом був таким крутим що Наталка не могла навіть пхати велосипед сама під гору. Тоді мені ставало трохи важче - пхати два велосипеди під гору для мене було не проблема, а от тримати рівновагу велосипедів із баулами (особливо мого) на підйомі однією рукою кожен було важко. Вони, як зговорилися, весь час намагалися або розбігтися у різні боки і впасти або навпаки - завалитися на мене.
Ну от нарешті і Малий Маяк. Вийшли на дорогу паралельно трасі. Вона йде траверсом. Вже можна сісти і їхати. Нарешті.
Трохи згодом - на трасі:
Час - о-пів на сьому. Вже починає темніти. Проносяться декілька машин з ДАЇ попереду і ззаду. Гучномовець вимагає притиснутися до узбіччя. А нас, велосипедистів, обізвали "пєшеходи"! У Ялті, точніше у Лівадії цими днями був саміт. От вони і "летіли" туди. Дорогу до Ялти пам'ятаю погано, просто рухалися узбіччям майже у повній темряві час від часу вихоплюючи світлом на узбіччі правоохоронців у літній сірій формі міліції.
Довга дорога до Ялти використовуючи тільки своє світло і світло від фар проїжджаючих авто була неабияким випробуванням для Наталки. Стільки часу із фарою іще й такою трасою вона їхала вперше. Але вона його витримала. Як доїхали до Ялти - Сергій поїхав першим. Він нас запросив у гості до своїх родичів і тому вказував дорогу. Зупинилися біля ринку щоби щось купити на вечерю. А потім, коли вже здавалося що домівка і відпочинок близько почався новий підйом. Наталка дууууже "зраділа".
Попри все, що трапилося із нами цього дня нас гарно прийняли господарі. Можливість помитися, вечеря і постіль вже чекали на нас.
А зранку - усе знову...
Але то вже буде завтра. А сьогодні - тільки відпочинок!
Фотосесія тут.
Добовий кілометраж: 66 км.
Немає коментарів:
Дописати коментар