День п'ятий
Будильник нас підняв десь о 6:00. Висунивши носа з намету ми побачили небо у хмарах і тихе, спокійне море. Було тепло і ми пішли купатися. Згодом і Сергій виліз із намету, почав розбирати зв'язані велосипеди:
Усі гарно виспалися і треба було готувати сніданок. Пічка зранку коптила так само як і увечері - дерево не хотіло горіти. Але трохи погравшись я все ж таки приготував на ній сніданок. Дякуючи Наталці ми смачно поснідали і почали збиратися, на цій фотографії видно небо у хмарах:
Ось наш табір:
Я з Сергієм знайшли спущені колеса. Наталка трохи поскладала речі і дізнавшись про те, що ми будемо іще клеїтися пішла іще раз скупатися:
Поступово ставало спекотніше.
Цього разу клеївся я:
Послідовно було знайдено і заклеєно 4-ри дюрки. Збоку процес виглядав так: накачав камеру, пішов до моря, знайшов дюрку, заклеївся і по колу. Аж доки дюрки не закінчилися. Так багато я іще в житті не клеївся!
Згодом ми зібрали табір, повернулися уздовз по пляжу до того місця, де вчора спускалися і піднялися до траси. Як тільки вийшли на маршрут, так і хмарки розійшлися, і сонечко почало припікати. Після невеличкого підйому був спуск. Далі дорога поступово піднімалася і уходила від моря у гори. На цьому спуску ми зупинилися щоби зробити файні фото:
Далі на прямій ділянці коли ми рухалися уздовж кемпінгів на зустріч нам трапилися велосипедисти. Ми із ними привіталися не зупиняючись:
Потім Сергій нас обігнав і почався підйом. Перший підйом довжиною біля 3,5 км. Місцями нам траплялися такі види:
Сергія ми помітили в тіні кущів. Він розмовляв по телефону. На наступні зупинці на перепочинок він нас наздогнав:
Щоби трохи полегшити звикання організму до навантаження на підйомі Наталка робить вправи:
А я просто ледарюю:
Другий підйом від повороту на с. Привітне довжиною трохи більше 5 км нам дався непросто. Набір висоти від майже рівня моря до 335 м над рівнем моря. Наступна зупинка для фотографування метелика:
Іще нам трапилися свійські тварини. Вони були різноманітні і залишали після себе різкий запах:
Під кінець ми зупинилися і зробили невеличкий перекус. Для того, щоби трохи підживитися Наталка нас вгостила чимось солодким типу шербету.
Останній підйом від балки Канака довжиною приблизно 4 км був самим важким. Ми вже добряче втомилися, кінчалася вода, треба було зупинитися на обід, але ми тягнули. Під кінець Наталка зателефонувала нашим знайомим у Сонячногірську, повідомила що ми їдемо у гості і попросила приготувати вечерю.
Нарешті почався спуск:
Після спуску ми потрапили у с. Рибаче. Потрібно було зробити зупинку. Хотілося пити і ми вже знали як втамовує спрагу кавун. Погодилися на кавун замість обіду. Тим паче що нам було вже не так далеко до вечері. На годиннику близько 16:00. Поки я із Наталкою ходив по кавун Сергію знову клеївся. Коли ми повернулися то випадково побачили і познайомилися із велотуристом з Липецька. На жаль пам'ять не зберегла його ім'я. У нашого нового знайомого я для Сергія позичив зйомник для тріщотки, потім розвідний ключ у найближчому кафе. А ви де думали? Так, ключам місце тільки у кафе. Підтягнули касету, ніби стало краще. Поки за велосипедами доглядав наш новий знайомий, ми зарізали кавунчик і десь біля п'ятої рушили далі. Нам залишалося зовсім трохи.
Малоріченський храм-маяк:
Тут ми зустріли побратимів з Німеччини:
Завдяки тому що вони трохи знали англійську і вона в них була не краща за мою ми змоги трохи поспілкуватися. Коротко: вони теж рухалися із Феодосії у напрямку Ялти на автобусі маючи можливість будь-коли зупинитися і покататися на велосипедах. Середній вік у їх компанії був десь років 40. Максимальний - 83 р. На задньому плані видно трохи їх автобуса. Окремо у бусі їхали за ними їх велосипеди. Отакі велотуристи.
Згодом спуск, підйом, спуск і ми у Сонячногірську. Кінець добового маршруту. Підйом у селище, по дорозі закупляємося у магазині і до наших знайомих.
На нас вже чекали. У цей час у приватному готелі людей не було зовсім. Тихо і спокійно. Нам показали номер - дві кімнати і запросили на вечерю на 19:00. До вечері ми привели себе у порядок і розклали речі. По переду було іще обслуговування велосипедів.
А поки вечеря:
Чи то я забарився, чи Сергій зголоднів але на фото вдалося вхопити тільки це:
Душ, м'яка постіль, на якій ми відпочивали до вечері і сама вечеря нас добре зморили. Зовсім нічого не хотілося робити, але треба. Обслуговування і налаштування велосипедів в мене зайняло іще трохи часу. Сергій теж трохи грався з велосипедом, а згодом пішов. Я теж вклався після нього десь за пів-години. Наталка вже мирно сопіла у сні.
Сергія ми помітили в тіні кущів. Він розмовляв по телефону. На наступні зупинці на перепочинок він нас наздогнав:
Щоби трохи полегшити звикання організму до навантаження на підйомі Наталка робить вправи:
А я просто ледарюю:
Другий підйом від повороту на с. Привітне довжиною трохи більше 5 км нам дався непросто. Набір висоти від майже рівня моря до 335 м над рівнем моря. Наступна зупинка для фотографування метелика:
Іще нам трапилися свійські тварини. Вони були різноманітні і залишали після себе різкий запах:
Під кінець ми зупинилися і зробили невеличкий перекус. Для того, щоби трохи підживитися Наталка нас вгостила чимось солодким типу шербету.
Останній підйом від балки Канака довжиною приблизно 4 км був самим важким. Ми вже добряче втомилися, кінчалася вода, треба було зупинитися на обід, але ми тягнули. Під кінець Наталка зателефонувала нашим знайомим у Сонячногірську, повідомила що ми їдемо у гості і попросила приготувати вечерю.
Нарешті почався спуск:
Після спуску ми потрапили у с. Рибаче. Потрібно було зробити зупинку. Хотілося пити і ми вже знали як втамовує спрагу кавун. Погодилися на кавун замість обіду. Тим паче що нам було вже не так далеко до вечері. На годиннику близько 16:00. Поки я із Наталкою ходив по кавун Сергію знову клеївся. Коли ми повернулися то випадково побачили і познайомилися із велотуристом з Липецька. На жаль пам'ять не зберегла його ім'я. У нашого нового знайомого я для Сергія позичив зйомник для тріщотки, потім розвідний ключ у найближчому кафе. А ви де думали? Так, ключам місце тільки у кафе. Підтягнули касету, ніби стало краще. Поки за велосипедами доглядав наш новий знайомий, ми зарізали кавунчик і десь біля п'ятої рушили далі. Нам залишалося зовсім трохи.
Малоріченський храм-маяк:
Тут ми зустріли побратимів з Німеччини:
Завдяки тому що вони трохи знали англійську і вона в них була не краща за мою ми змоги трохи поспілкуватися. Коротко: вони теж рухалися із Феодосії у напрямку Ялти на автобусі маючи можливість будь-коли зупинитися і покататися на велосипедах. Середній вік у їх компанії був десь років 40. Максимальний - 83 р. На задньому плані видно трохи їх автобуса. Окремо у бусі їхали за ними їх велосипеди. Отакі велотуристи.
Згодом спуск, підйом, спуск і ми у Сонячногірську. Кінець добового маршруту. Підйом у селище, по дорозі закупляємося у магазині і до наших знайомих.
На нас вже чекали. У цей час у приватному готелі людей не було зовсім. Тихо і спокійно. Нам показали номер - дві кімнати і запросили на вечерю на 19:00. До вечері ми привели себе у порядок і розклали речі. По переду було іще обслуговування велосипедів.
А поки вечеря:
Чи то я забарився, чи Сергій зголоднів але на фото вдалося вхопити тільки це:
Душ, м'яка постіль, на якій ми відпочивали до вечері і сама вечеря нас добре зморили. Зовсім нічого не хотілося робити, але треба. Обслуговування і налаштування велосипедів в мене зайняло іще трохи часу. Сергій теж трохи грався з велосипедом, а згодом пішов. Я теж вклався після нього десь за пів-години. Наталка вже мирно сопіла у сні.
Зовсім забувся. Цього дня в Наталки був д.н. Ми її звісно привітали. Я гадав що часу буде більше і ми вийдемо десь погуляти у вечері, але плани змінилися... Життя іноді вносить свої корективі у будь-які плани...
Фотосесія тут.
Добовий кілометраж - 40 км.
Добовий кілометраж - 40 км.
Немає коментарів:
Дописати коментар