День сьомий
Виспалися, поснідали, спустили з п'ятого поверху велосипеди і баули, зібралися і рушили. У зв'язку із самітом у Лівадії дороги були перекриті і ми шукали шлях щоби вибратися на Сонячну (Царську) стежку.
Нарешті перетнувши кілька кордонів міліціонерів та людей у цивільному нарешті за чверть до одинадцятої ми побачили орієнтир, який шукали:
Колись ця стежка була побудована для царських осіб з мінімальним перепадом у висоті. Якщо рухатися по ній, людині не докучають різкі зміни рельєфу і вона має можливість поспостерігати краєвиди Кримського узбережжя в районі Ялти ховаючись у тінь рослин. На стежці є декілька оглядових майданчиків, з яких варто робити фото і відео зйомку на пам'ять.
Місцями над стежкою нависає скеля, під якою теж можна зробити гарне фото:
На ділянці біля оглядового майданчика видно що стежка прокладена між горами:
Також тут є відмітка про положення майданчику відносно усією дистанції:
Оглядовий майданчик оберігають від хижих туристів кримські тигри:
Іще одне підтвердження того, що ми і далі рухалися Сонячною стежкою:
Сонце вже припікало нещадно і зупинки на фотографування давали нам можливість трохи перевести дихання і помилуватися краєвидами:
Здійснилася мрія Наталки - на фото і я, і вона, і білий корабель:
Так поступово біля 12:00 ми подолали, або швидше сказати дісталися кінця Сонячної стежки:
Невеличка зупинка на орієнтування на місцевості біля дитячого санаторію (наводжу фото для у якості орієнтиру для виходу на стежку з боку Алупки):
Координати: N44° 26.217 E034° 06.450.
Далі ми поступово дісталися до станції канатною дороги у Місхорі, я збігав розвідав про квитки. Ми підняли велосипеди сходинками і зайшли до зали очікування. Перед цим праворуч від головного входу у зал очікування (там де туалети) ми набрали питної води на вечір (кран з вільним доступом виходить на вулицю), бо я іще не знав достеменно де ми будемо ночувати і чи буде і нас іще змога набрати питної води.
Квитки на підйом коштували по 60 грн. для нас і по 30 грн. для наших велосипедів (з баулами). Тобто загалом було витрачено по 90 грн на людину. Декілька неприємних хвилин при проходженні турнікетів (не дивлячись на те, що хлопець на вході запевнив мене що велосипед з баулом спокійно проходить турнікет, мій усе ж таки не хотів пролазити бо ширина пінок 60 см була завелика для проходу) і ми на посадочному майданчику.
Велосипедистів запустили першими і приперли нас до стінки якомога щільніше. І ось ми їдемо:
Підйом від нижньої станції "Місхор" до середньої "Сосновий бір" був дуже швидким і зайняв приблизно 5-7 хвилин. Швидко переходимо наступний турнікет
і останніми потрапляємо у кабінку канатки. Далі фото з фінішної частини підйому:
Згодом на наше щастя без сюрпризів ми вивантажилися на верхній станції "Ай-Петрі". Ця частина підйому тривала десь 8-10 хв.
Нарешті ми відчули себе на вершині світу:
Паралельно з фотографуванням нас, себе і краєвидів я встиг "схопити" кабінку біля станції:
Жовті "руки" допомагають кабінці поступово зайти у "док" навіть при сильному вітрі.
Потім ми трохи погуляли по ринку і десь о-пів на другу Сергій запропонував нам пообідати у ресторані. Велосипеди ми залишили у гаражі ресторану, а самі піднялися на третій поверх. Не дивлячись на те, що нам обіцяли на Ай-Петрі погану погоду - холод та/або дощ, у реальності нам дуже пощастило і тут було навіть трохи спекотніше ніж внизу, у Місхорі. Сергій замовив шашлик. Він намагався пригостити і нас, але ми їли звичайний обід, який купили у Місхорі.
Відпочивати у ресторані було дуже добре, на поверсі у цей час знаходилися тільки ми:
Після обіду не хотілося думати про те що сьогодні іще потрібно кудись їхати, але ми примусили себе і вийшли з ресторану. На початку третьої години ми вийшли за межі ринкової зони на горі Ай-Петрі:
і рушили по дорозі до спуску (як я вважав) у бік Бахчисараю:
Після недовгого підйому ми зупинилися для того, щоби зробити фото на пам'ять:
А там унизу залишилася Ялта:
Потім ми продовжили наш "спуск":
Нарешті, після низки міні-підйомів, які було досить важко долати після ситного обіду, ми зупинилися на роздоріжжі біля знаку:
Звідси одна дорога (в нас за спиною) йшла у бік Бахчисараю, а у протилежному напрямку знаходилася Ялта. Ліворуч від нас залишилася дорога до канатної станції Ай-Петрі.
Зробивши декілька фото я порадив Наталці одягнутися (бо гадав що це вже нарешті спуск) і ми рушили у бік Бахчисараю, а саме до Соколиного:
Після цього нам іще не раз траплялися підйомі, та ось згодом ми нарешті почали спуск:
Природа навколо нас на стільки змінилася що нам здалося що ми перенеслися десь ближче до домівки, під Вінницю. Після тієї флори що ми бачили раніше у походу зараз ліс дивував нас своїми фарбами:
Мало того що ми весь час рухалися униз то ще й трохи впала температура. Але Наталці у курточці було їхати комфортно.
Спуск був важким бо потрібно було весь час концентруватися на дорозі і бути особливо уважним на поворотах. Вузькі повороти типу "тещин язик" траплялися дедалі частіше. На поворотах видимість іноді була 3-4 м, а далі - ліс або гора. Коли дивилися униз то іноді бувало що зверху ми бачимо два-три повороти під нами. Особливо небезпечно було рухатися у авто. Є місця де ширина дороги на повороті складає 1-1.5 полоси. Розминутися важко. Наприклад коли нас наздоганяла машина, водій давав нам можливість пройти поворот і тільки потім потихеньку обганяв на рівній ділянці.
Спуск тривав 2 години (20 км). Можливо без Наталки ми б спустилися швидше, але це не було б безпечніше. Зупинилися біля магазину у Соколиному. Купили кавун і дещо на вечір до чаю. Розпиляли кавун, набрали води і рушили далі. Моя пам'ять мені підказувала де я планував місце під табір. Проїхавши іще з 2-3 км ми повернули ліворуч до річки Коккозки. Там де я планував розбити табір було трохи шумно, і дорога була поряд, тому ми повернулися до траси проїхали місток і повернули праворуч і трохи назад - уздовж річки. Згодом зупинилися у місці, яке нагадувало якийсь здичавілий садок. Ми поставили намет якомога далі від дороги і річки - під лісом. Поки я розпалював багаття Наталка пішла до річки купатися, згодом її змінив Сергій. Коли він повернувся і змінив мене біля пічки, купатися пішов і я.
Ох як добре було скупатися! Хоч річка і мілка я знайшов місце до 60-80 см глибиною так щоби можна було змити мило з себе. Вода була зовсім не теплою, тому я швидко закінчив купання і приєднався до інших.
Вечеря вже майже чекала на нас. Намети поставлені, речі покидані у намети. Аж ось впала рясна роса. Усе що було зверху вмить відсиріло і навіть каремат, на який ми планували сісти до вечері, покрився росою.
Впала температура. Холод і сирість почали пробирати до кісток. Ми швидко повечеряли, залили у себе чай і полягали спати. Купання нас трохи розморило і ми вмить позасинали.
Добовий кілометраж: 52.5 км.
Фотосесія тут.
Немає коментарів:
Дописати коментар